Метелик над річкою - Шайна Даймонд

Сказати, що це відео було дивне і геть не зрозуміле –  означає не сказати нічого! 

Час відтворення тривав півтори хвилини, більшість з яких займало темне тло. 

Жодного музичного супроводу чи слів, лише неясне булькотіння і сплески, чутні ніби здалеку, на фоні. На сороковій секунді перегляду я ідентифікувала цей шум як хлюпання води чи хвиль, проте все ж мала сумніви. 

Сама картинка була змонтована доволі погано, якість відео теж була ледь не найнижча, ну а зміст… 

Якщо метою цього файлу було налякати мене, то таємничий відправник явно хріново старався. 

Починалося все з класичного темного екрану, на якому з кожною п’ятою секундою відтворення вимальовувалося чорно-біле зображення лісу на задньому плані, трохи вкритого важкими хмарами неба, ну а посередині навіть не озерце, а ніби дуже велика калюжа. 

І все! 

Десь двадцять секунд на відео нічого не змінювалося, ну а тоді поверхня води раптом захвилювалася і з неї різко вистромилася гола худа рука. Намацала край і вчепилася в нього, загрібаючи пальцями землю. 

Завмерла нерухомо на десять секунд, а тоді вистромилася друга така ж рука, вчепилася так само в землю і лише тоді з’явилася голова зі сплутаним довгим чорним волоссям. Якби оця химерна постать вибиралася з колодязя посеред лісу, то фрагмент відео майже точно відтворював би сцену з відомого жахастика «Дзвінок». 

Відкинувши цю думку, я терпляче чекала, поки постать вибереться з води повністю чи хоча б підніме голову, показавши обличчя, але зображення просто знову завмерло і лише за п'ятнадцять секунд до кінця відео псевдо-Самара відштовхнулася долонями від краю калюжі і зникла під водою. 

Картинка зробилася раптом кольоровою: сонячне проміння просвічувало крізь зелень листя, небо блакитне, а хмари сіро-білі. Калюжа посередині знову захвилювалася і поверхня її раптом вибухнула купою рухливих синіх цяток, в яких я не одразу розгледіла метеликів. 

Крилатих комах ставало більше й більше і до кінця відео ними було обліплене абсолютно все! Ефект того, що вони б’ються об екран і от-от «увірвуться» в реальний світ – був успішно досягнутий, бо в мене аж шкіра засвербіла, ніби я вже відчула дотик тисячі крил до своєї шкіри і ковзання крихітних лапок. Тріпотіння синіх крилець тривало п’ять секунд, а тоді зображення знову потемніло і час відтворення добіг кінця. 

– Що це, на хрін, за фігня?! 

Ігноруючи значок «Повторити», я вже рішуче збиралася видалити повідомлення, коли майже одразу надійшло ще одне від того самого невідомого користувача, тільки вже текстове. 

От воно мене, якщо чесно, на хвильку змусило оторопіти: "У ТЕБЕ ЛИШИЛАСЯ ОДНА НЕЗАВЕРШЕНА СПРАВА, РУСАЛОНЬКО!»