Богиня і Консультант - Володимир Львович Єшкілєв

Одноокий пошкодував, що не прихопив цього разу відеокамери з об'єктивом нічного бачення. Він кілька разів клацнув Діану звичайним цифровим фотоапаратом, але записи вийшли, як і слід було сподіватися, ніякими. На темному тлі можна було роздивитися лише сріблясту накидку «непрозорої» шмари та її біле взуття.

«Nissan» Одноокого причаївся між гаражами. Звідти він простежив, як Діана пройшла до дитячого майданчика у кінці двору. Почувся звук мотора, увімкнулися фари. Тільки тепер Яра зауважив за майданчиком низький силует темного авта, непримітного в антрацитових тінях передрання. Двічі клацнули дверцята. Одноокий зачекав, коли авто заверне за ріг будинку, і собі вирулив з-за гаражів.

На порожніх ранкових вулицях вистежувати нескладно. Яра тримався на значній відстані від об'єкта стеження, але жодного разу не втратив його. Упевнившись, що об'єкт не відчуває «хвоста», він скоротив відстань, увімкнув дистанційну прослушку, навів на темне авто «гарматку» мікрофона, але нічого не почув. Або об'єкт захищали спеціальні екрани, або ті, хто сидів у салоні, мовчали. Авто виїхало до південного передмістя і зупинилося перед брамою двоповерхового особняка, оточеного кованим парканом і живоплотом. Здалеку було видно, як Діана вийшла з машини і пройшла через прочинену кимось хвіртку. Авто відразу рушило далі. Перед цим Ярі вдалося сфотографувати його так, щоби було видно номер.

Тепер йому довелося обирати між об'єктом стеження і особняком. Він вирішив, що особняк нікуди не втече і продовжив переслідування авта. Воно виїхало на головну і повернуло до міста. Раптом ожила прослушка. Яра почув: «Так. Відвіз. Так. Добре». Хтось, певно, шофер, розмовляв по мобільному. Потім у салоні темного авта увімкнули ефемку.

Лужний голос заспівав:

При в'їзді до міста авто припаркувалося біля бензозаправки. Одноокий зупинив свого «японця» за кілька метрів від нього. З авта вийшов темноволосий чоловік років тридцяти у короткій жовтій шкірянці. У нього були широкі плечі й товста шия борця. Чоловік зачинив авто і рушив до скляної буди мінімаркету.

Одноокий теж вийшов з машини. Як тільки «борець» увійшов до магазинчика, він підійшов до його авта, озирнувся навколо, присів і закріпив під бампером металеву «таблетку» датчика, змащену з одного боку полімерним клеєм. Він ризикував. Принаймні троє людей на заправці могли зауважити цей його маневр. Робітники заправки у червоних уніформах і шофер вантажівки, що якраз повертався від каси. Зате нарешті можна було з'їхати з хвоста. Жучок запрограмували кожні три хвилини посилати сигнал до супутника. А звідти на бортовий навігатор «Nissan'а» мали злітати точні координати темного авта.

«Борець» повернувся за кілька хвилин, коли Одноокий знов сидів у машині й вдавав із себе сплячого. Крізь темні окуляри він бачив, як «борець» відкриває щойно куплений блок «Davidoff». Товсті пальці брутально дерли картонку. Але шматків із відбитками пальців «борець» не залишив, передбачливо закинувши блок до салону. Фотографувати товстошийого Яра не ризикнув, той був надто близько. Але встиг добре запам'ятати його обличчя, пласке й широке, наче млинець, із глибоко посадженими очима та масивними надбрів'ями. «Борець» припалив сигарету, в роті блиснули металеві зуби.

«Канкрєтний пацанюра, певно, бикував на зоні», — припустив Одноокий.

Коли темне авто рушило до середмістя, найманець світлих сил розслаблено витягнув ноги й вже по-справжньому заплющив очі. Він стомився й подумки накидав план найближчих дій. План, частково продиктований саме багатоденною втомою. Хоча цього Одноокий ніколи б не визнав.

У світлу частину доби, вирішив він, наближатися до особняка надто небезпечно: у тихому передмісті, де за кожною новиною пильнують старі селюки, проїхати чи пройти непоміченим майже неможливо. Але недалеко від особняка він бачив законсервоване будівництво — цегляну «коробку», вікна і двері котрої забили дошками. Вночі там можна обладнати спостережний пункт. Отже, підбив підсумок Яра, тепер йому необхідно: по-перше, відстежувати маршрути «борця» й, по-друге, добре виспатися. Шкода, зрозуміло, що не вдалося зробити знімків загадкової шмари й цього пласкопикого клоуна. Поки що доведеться відкласти пробивання їхніх мордочок по базі. Як сталося, так вже сталося. Не все вдається навіть могутнім святим архатам.

ОМ TAPE ТУТТАРЕ ТУРЕ СОХА'М!

О десятій Мітелик закінчив опрацьовувати досьє. Свої попередні висновки він накидав на перших сторінках новенького блокнота. Чернетка аналітичної записки виглядала так:

1. В офіційних звітах експедицій реліквія не згадується. Або її дав професорові хтось невідомий, або її спеціально не вказано у звітах (звіти фальсифіковано, принаймні один із них?). За межами України Адамчук розкопок не вів, тому, якщо саме він знайшов реліквію, то вона зберігалася з давніх часів на території України. Реліквію повинна була супроводжувати усна або ж письмова «легенда», інакше б її значення та властивостей після знаходження, швидше за все, не вдалося б оперативно оцінити і виявити.

2. Серед тих експедицій, під час яких Б. Р. Адамчуком могла бути знайдена реліквія, особливої уваги заслуговують розкопки курганів Заяча Голова та Відьмина Могила-2 біля річки Молочної під Мелітополем у травні-вересні 1992 року. Курган Заяча Голова — поховання жриці високого рангу доскіфського (?) періоду. Перелік артефактів куций, багато незрозумілого у їхньому датуванні та культурній прив'язці, деякі знахідки (фібули, кістяні циліндри з орнаментами) належать до таких типів, які ніколи до того не зустрічалися на території СНД. Курган Відьмина Могила-2 (розташований на відстані 60 метрів від Заячої Голови) мав чотири пізніші підпоховання XVII–XIX століть, про які місцеві мешканці казали, що це могили місцевих чаклунок (планетниць), яких священики місцевої парафії не дозволили ховати на християнському кладовищі. Ці ж люди казали, що чаклунки мали силу від «планетного каменя» (звіт № 3 — 54/1992, сторінки 8—11). Про первісне поховання дані звіту скупі, натяками говориться про жрецький тип поховання, час поховання не визначений, кістяк і залишки одягу не знайдені, авторами звіту (канд. істор. наук Вербенко С. Т., н.с. Полянцер А. А.) припущено, що могилу пограбували ще в часи середньовіччя. В оригіналі звіту відсутні сторінки 12, 17, 18. Їх, швидше за все, вирізали вже після того, як