Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
У маминому відділенні досі зберігається перука яскравої блондинки, цікаво, як мати виглядала у ній. Але найбільше мене завжди розчулювали зібрані на антресолях нейлонові сорочки й півкльошні спідниці у ніжні рожеві та агресивні зелені квіти. Я розумію своїх батьків, теж не зміг би викинути улюблені предмети одягу, якби мода моєї молодості виглядала так само яскраво, але мені не пощастило зі стилем, і я без жалю виношу до гуманітарних контейнерів нудні і схожі між собою, як яйця в лотку, широкі футболки пастельних кольорів, штани кольору хакі, з кишенями і без, гольфи, джемпери, джинси і навіть бандани. Якби я був молодшим років хоча б на десять, можливо, я теж носив би кислотні дискотечні прикиди, схожі на одяг доби Джимі Гендрікса так само, як молочний шоколад на корову. Щось спільне у них є, тільки важко визначити, що саме.
Прибирання — це насправді ціла філософія, яку важко збагнути чи хоча б відчути, якщо не присвячуєш цій роботі цілковитої уваги. Бо прибирання поспіхом — це втрачений час, користі у такому прибиранні не більше, ніж вітамінів у гамбургері, речі, якими керуєш і змінюєш їхні долі, переставляючи на місця, де вони ризикують загубитися і не бути знайденими у потрібний момент, вимагають до себе уваги й можуть подарувати чимало цікавих спостережень.
У дитинстві я любив відтворювати дії своїх батьків, розглядаючи розгардіяш, який вони залишили після себе.
Саме завдяки цим спостереженням я тепер знаю, коли саме мати почала зраджувати батька, а він, нервуючись вечорами, поки її не було вдома, курив у ліжку і струшував попіл на простирадло. Тоді він ще сам не знав, що вона його зраджує. Я знаю, що батьки кохалися в середньому двічі на місяць, і при цьому мати наполягала на презервативі, а батько пропонував свічки. Часом на нічному столику залишалися нерозкритими і ті, і другі, і я так і не знав, яким чином завершилася ця вічна суперечка. Я знаю, що батькові дуже подобалося мамине довге волосся, а її воно дратувало, вона хотіла підстригтися. Час від часу в суперечці з волоссям перемагав батько, тоді він поступався в іншому, і вони довший час користувалися презервативами, але потім мати, як правило, не витримувала і потай відстригала посічені кінчики, а батько міряв довжину її волосся після того, як мама засинала.
У дитинстві мені подобалося вивчати звички батьків і розташовувати речі так, щоб їм було зручно. Спершу вони вдячно зауважували це щоразу, потім звикли, і мама незадоволено кривилася, якщо я не встигав покласти на місце фен, залишений нею на дивані у вітальні, а батько не міг знайти пінки до гоління, якщо я не ставив її на звичне місце. Але навіть тоді мені й далі подобалося все це робити, адже так я проявляв свою таємну, ніким не зауважену владу над ними. Нехай собі думають, що це вони мене виховують, я ж знаю, як усе відбувається насправді.
Моя мама не викидає поліетиленових торбинок, зберігаючи їх «про всяк випадок» разом із банками для закруток, хоча давно не робить ніяких закруток, не кажучи вже про повторне використання поліетиленових торбинок. Оскільки потреба у такому використанні ніколи не виникає, мама забуває про запасені торбинки, я тихенько викидаю їх під час чергового прибирання, це залишається непоміченим, а мама, повернувшись із супермаркету, ховає «про всяк випадок» нові торбинки. Добре, що у неї принаймні не виникає бажання мити під краном брудні торбинки й розвішувати їх на батареях сушитися, я чув, що деякі жінки з радянським минулим не можуть позбутися такої звички. Колись мені потрапила в руки така «випрана» торбинка з-під якоїсь риби, мати мого шкільного товариша загорнула в неї шматочок торта, що залишився після уродин, і передала мені його з собою. Я викинув торт до найближчого смітника, але позбутися відчуття липкості на долонях і специфічного кислуватого запаху не вдавалося ще кілька днів. Однієї ночі мені навіть наснився той шматок торта, який уже змішався у смітнику з іншими помиями, з одного боку до нього приліпилася вживана гігієнічна прокладка, з іншого — шматок протухлого сирого м’яса, вся ця маса злиплася, почала видавати різкий сморід, на який зліталися потворні тлусті мухи, чорні, із проблисками зеленого на вгодованих черевцях. Я прокинувся від жаху і побіг до лазнички, де довго мив руки з милом.
Мама розповідала, що у часи її дитинства та юності поліетиленові торбинки ще не давали безкоштовно у кожному супермаркеті (пардон, тоді це називалося продмагами чи універсамами) і навіть не продавали у достатній кількості, тому їх, а також капронові накривки на скляні банки, як і самі ці банки, потрібно було зберігати та регулярно мити. А оскільки миючих засобів для посуду у країні маминого дитинства теж не існувало, то результати такого миття страшно собі уявити, і зовсім не дивно, що все це залишило у маминій психіці глибокий слід. Позбутися цього вона не може навіть тепер, після стількох років щасливого шлюбу із батьком і життя в країні, де ніколи не було соціалізму. Мій батько теж має українське походження, його бабуся з дідусем народилися в Галичині, а після шлюбу переїхали жити до Відня, дідусь влаштувався там працювати до клініки одного відомого віденського психотерапевта. А незабаром познайомився із багатим аристократом, який дав йому грошей на відкриття
