Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

— Сеньйоре, — відповів другий співрозмовник, — ти не можеш не визнати, що Кадикс — це місто, важливіше від Мадрида, і що торгівля з Новим Світом відкриває значно вигідніші можливості, ніж дрібний оборот срібла, який відбувається в столиці. А тому дім Суаресів, перший у Кадиксі, заслуговує більшої пошани, ніж дім братів Моро, перший у Мадриді.

Оскільки це було сказано достатньо голосно, численні гості, які нудьгували за столами, присіли до обох співрозмовників. Суарес, цікавий дальшого ходу розмови, присунувся до стіни, щоб краще чути, а водночас не бути надто на виду.

У цей час перший співрозмовник, ще більше підносячи голос, сказав:

— Сеньйоре, я мав честь сказати тобі, що бачив книги дому братів Моро, які сягали 1580 року; я знаю також історію Суаресів. Іньїґо, той самий, який, обпливши багато морів, заснував торговий дім у Кадиксі, насмілився в 1602 році видати братам Моро вексель без покриття. Такий вчинок міг би зруйнувати новостворений дім, якби брати Моро великодушно не понехаяли цієї справи.

Суарес, сповнений обурення, вже збирався заперечити, але той продовжував говорити:

— Близько 1612 року, а також у наступні роки Суареси пускали в обіг злитки дуже різної вартості, хоча маркували їх тією самою пробою. Брати Моро провели публічну перевірку і знову виявили великодушність, затушувавши справу, яка могла б розорити дім Суаресів.

Суарес ледь стримував обурення, тим часом незнайомець продовжував:

— Мало того, Ґаспар Суарес, який, не маючи достатнього капіталу, вів торгівлю з Філіппінськими островами, зумів здобути довіру дядька родини Моро, у якого вони позичили мільйон, і щоб отримати назад той мільйон, дім братів Моро вимушений був звернутися до суду, і процес, можливо, ще й досі не закінчився.

Ґаспар Суарес вже не панував над собою і, без сумніву, вибухнув би гнівом, але в цей час якийсь незнайомець, звертаючись до захисника братів Моро, сказав:

— Сеньйоре, я тверджу, що в усьому тобою сказаному немає й слова правди. Вексель, виставлений Іньїґо Суаресом, мав покриття в Антверпені, і брати Моро не мали права опротестовувати його. Їхній лист з виправданнями зберігається в конторі Суаресів, де зберігається також і другий лист у подібному тоні, який стосується тих злитків, які ти тут згадував. Нарешті, представлений тобою у фальшивому світлі процес був насправді розпочатий Суаресом, а не братами Моро, щоб змусити їх забрати зовсім не позичений мільйон, а два мільйони чистого прибутку, отриманого під час останньої експедиції на Філіппіни. Тому твій співрозмовник мав слушність, називаючи Суаресів першими неґоціантами Іспанії; це такий же незаперечний факт, як і те, що ти, сеньйоре, звичайний базіка, який плете, що йому слина на язик принесе.

Поплічник родини Моро з ознаками переляканої збентеженості покинув крамницю. Ґаспар Суарес відчув, що він зобов’язаний виразити вдячність своєму захисникові; він підійшов до нього й запропонував йому прогулятися по Прадо, на що незнайомець погодився. Коли вони сіли на лавочці, Суарес звернувся до свого нового приятеля зі словами:

— Сеньйоре, твої слова надзвичайно зобов’язують мене, що ти легко зрозумієш, довідавшись, що я — Ґаспар Суарес, глава торгового дому, який ти так енергійно захищав від нікчемного наклепника. Я при цьому міг оцінити, що ти чудово обізнаний з торговим життям Кадикса і в усіх подробицях знаєш історію мого дому. Не можна заперечувати, що ти досвідчений неґоціант; назви мені, будь ласка, своє ім’я.

Чоловіком, якому Суарес усе це говорив, був Бускерос. Він вважав, що слід радше приховати своє справжнє прізвище, й відповів, що його звуть Роке Мораредо.

— Вибач, сеньйоре Мораредо, — сказав Суарес, — але твоє ім’я не здається мені добре відомим у торгових сферах. Мабуть, обставини не дозволяли тобі досі пробувати себе в справах, які відповідають твоїм здібностям. Пропоную тобі участь у кількох моїх підприємствах, а щоб ти не сумнівався в щирості цих слів, я розповім тобі про свої клопоти. Я маю єдиного сина, на якого покладаю великі надії. Я відправив його в Мадрид, наказавши дотримуватись трьох таких правил: по-перше, зватися просто «Суарес», а не «дон Суарес», по-друге, не мати відносин з дворянами й, по-третє, ніколи не оголяти шпагу. Тим часом, уяви собі, сеньйоре, у корчмі мого сина називають «дон Лопес Суарес», а єдиною людиною, з якою Лопес зав’язав у Мадриді знайомство, був дворянин по імені Бускерос. На додаток до всього цього, він ще й бився з цим Бускеросом на дуелі й, що гірше, був викинутий у вікно. Така пригода ніколи не траплялася жодному Суаресу. І щоб покарати мого невдячного й неслухняного сина, я збираюся якнайшвидше одружитися. Це моє остаточне й безповоротне рішення. Мені ще немає й сорока років, тому ніхто мене не засуджуватиме за намір увійти в шлюбні зв’язки. Від моєї майбутньої дружини я вимагаю тільки одного: щоб вона була дочкою бездоганно порядного неґоціанта. Ти знаєш Мадрид, то чи можу я сподіватися, що ти послужиш провідником у моїх пошуках?

— Я знаю, сеньйоре, доньку одного дуже порядного неґоціанта. Вона відмовилася від руки одного дуже знатного дворянина, бо хоче зв’язати своє життя з людиною одного з нею стану. Батько в нападі гніву поставив вимогу, щоб вона вибрала собі чоловіка протягом тижня і негайно покинула батьківський дім. Ти кажеш, сеньйоре, що тобі сорок років, виглядаєш же ти щонайбільше на тридцять. Іди зараз до театру де ла Крус, подивися два акти «Sitio de Granada»[60], а під час третього акту я прийду по тебе.

Тож Ґаспар Суарес пішов дивитися «Sitio de Granada». Ще не закінчився другий акт, як він побачив Бускероса. Новий приятель вивів його з театру й повів численними вулицями й провулками. Суарес хотів дізнатися ім’я сеньйорити, але його провідник назвав питання неделікатним і відповів, що та сеньйорита хоче зберегти таємницю на випадок, якби шлюб не відбувся. Суарес визнав це справедливим. Після довгих блукань вони прийшли на подвір’я якогось великого будинку, пройшли через стайню й темними сходами дісталися до якоїсь порожньої кімнати, освітленої лише кількома каганцями. Невдовзі прийшли дві дами під вуалями, і одна з них сказала:

— Вір мені, сеньйоре Суарес, що причина мого вчинку — не зухвалість, несумісна з моїм складом думок, а пусте марнославство мого батька, який прагне видати мене за одного знатного дворянина. Великі дами, ясна річ, виховуються відповідно до звичаїв того світу, в якому вони живуть; але я, що ж я робитиму серед них? Блиск салонів, безперечно, затьмарив би слабеньке світло мого розуму, я не знайшла б щастя на цьому світі й була б осуджена на тому. Я вирішила вийти заміж