Прощавай, зброє. Старий і море. Оповідання - Ернест Міллер Хемінгуей
Певною мірою все це пояснює, чому в особі Хемінгуея поєдналися «славнозвісність» і «популярність». Проте таємниця його чарів цим не вичерпується. Справа ще й в тому, що не тільки манера писати, а й манера жити привертала до Хемінгуея цікавих, робила його принадою для газет, для літературознавців і психоаналітиків.
Хемінгуей-рибалка, Хемінгуей-мисливець, «авантюрист століття», «великий індивідуаліст», «ворог інтелекту», людина «тотальної дії» відомий так само, як і Хемінгуей-письменник. Все це невід'ємні частини легенди, міфа про Хемінгуея.
Слів «легенда», «міф» не треба розуміти так, наче Хемінгуей не був таким, яким його хотіли бачити. Одного разу він і справді піймав рибину, що важила чотириста шістдесят вісім фунтів; іншим разом боксував чотири раунди з якимсь чемпіоном у важкій вазі. На своїй яхті «Пілар» він не раз перемагав у різних змаганнях; він полював на качок у венеціанських лагунах, на левів і буйволів у африканській савані і незгірше за матадора вмів убити бика.
Багато писалося про пригоди Хемінгуея в роки другої світової війни. Офіційний його статус до початку висадки союзників у Франції — кореспондент журналу «Кольєрс». Однак насправді він командував загоном макі, що активно діяв перед позиціями 3-ї американської армії. В той час, коли частини генерала Леклерка, штурмуючи Париж, тільки вибивали німців з південного берега Сени, Хемінгуей уже встряв у вуличний бій біля Тріумфальної арки. За це письменника мало не віддали до військового суду, і врятувало його не письменницьке ім'я, а популярність серед солдатів: знаменита борода «тата Хемінгуея» в американських військах була не менш відома, ніж профіль їхнього командувача генерала Паттона…
Звичайно, до всього цього долучалось чимало легенд і вигадок, але не з вини Хемінгуея: він не хвалився своїми подвигами, тим більше не вигадував їх. Він їх створював.
На Заході висловлювали думку, ніби в житті Хемінгуей був боягуз і всі його героїчні вчинки — лише бравада. В прямому своєму значенні це твердження — брехня. Але якщо взяти його в розумінні переносному, умовному, — воно не зовсім безглузде. Бути сильним, несхибним, витривалим, твердим, як залізна підойма, — для Хемінгуея роль, визначена наперед, і етична програма, що її він неухильно додержував. Він створив сам себе відповідно до пунктів програми: наприклад, шукав небезпеки не тому, що справді жадав її, що його (як твердили газети) спонукав «потяг до смерті», а для того, щоб відшліфувати своє мистецтво перевтілення і ще раз випробувати його на ділі.
В 1942 році Хемінгуей віддав свою яхту «Пілар» в розпорядження військово-морських сил США для боротьби з нацистськими підводними човнами, що з'являлись у Карібському морі. Його план був такий: човен виринає на поверхню, щоб захопити «Пілар»; яхта пришвартовується до ворожого судна, висаджує себе в повітря і гине разом з ним. Фантастичний план. На щастя, один з тих, яким не судилося здійснитись. Але якби трапилася нагода, штурман яхти «Пілар», певне, скористався б з неї. Гне тому, що вважав, ніби життя письменника Хемінгуея таке дешеве, а щоб довести собі, що ладен піти й на це.
«Я все ж таки вважаю, — відзначив вдумливий, доброзичливий критик Малькольм Каулі, — що Хемінгуей-письменник дорого заплатив за свою діяльність спортсмена і військового кореспондента». Проте життя в амплуа солдата, рибалки або яхтсмена специфічно впливало на його творчість. Особливий хемінгуеївський погляд на світ, особливий хемінгуеївський герой, навіть особливий хемінгуеївський стиль так чи інакше пов'язані з цим амплуа.
Хемінгуеївський герой. Його часто вбачали в безстрашному тореро, сповненому холодної сміливості професіоналові-мисливцеві, в боксері, готовому завдати суперникові забороненого удару, навіть у гангстерах і бутлегерах, що не зупиняються перед убивством, якщо тільки воно не суперечить «правилам гри». Але такі уявлення — данина легенді. Філіпп Янг — автор цікавих досліджень про Хемінгуея — намагався спростувати ці уявлення і поділив тих персонажів письменника, яких можна було б назвати «позитивними», на «власне героїв» і «героїв кодексу». Останні — це і е професіонали: тореро, боксери, мисливці, бутлегери; вони — ті, кого «власне герой» намагається наслідувати. Та тільки в одному — в додержанні «кодексу», який складається приблизно з таких пунктів: будь сильним, навіть жорстоким, умій дати здачі. Не жди ні від кого жалю, не скаржся — мовчи: найнебезпечніше здаватися невпевненим і кумедним, тоді тебе зневажатимуть і не боятимуться. Не піддавайся почуттю — краще холодність, ніж душевне сум'яття, краще самотність, ніж безпорадність. Тільки так ти, можливо, збережеш себе неушкодженим фізично в цьому страшному, пустому, кривавому, беззаконному світі, де тобі випало нещастя жити. Ти збережеш себе, тільки коли щомиті будеш готовий до двобою з цим світом, коли, збираючись у дорогу, не візьмеш із собою ніякого зайвого багажу — любові й віри… Проте будь мужнім, чесним, справедливим. Не нападай — захищайся. Не використовуй у своїх інтересах недосконалість, підлоту тих, серед кого ти живеш. В крайньому разі відповідай супротивникові тим самим, але не копай йому ями. Будь благородний навіть у ставленні до супротивника: не заради нього — заради себе. Тільки тоді ти матимеш шанс зберегти себе неушкодженим морально, не даси іншим розбестити, зруйнувати твою особистість, принизити твою людську гідність — те єдине, що в тебе лишилося, без чого не варто та й неможливо жити.
Ці норми поведінки Хемінгуей найчастіше спостерігав у спортсменів і солдатів, — тобто людей, що в силу самої своєї професії щодня наражаються на небезпеку і смерть. Тому справжній хемінгуеївський герой і наслідує їхній приклад. Але сам він — інший. У нього можуть бути різні імена (Нік Адамс, Джейк Варне, Фрейзер, Фредерік Генрі, Гаррі), але суть завжди подібна. Насамперед він надзвичайно близький самому авторові — Ернестові Хемінгуею. Письменник цей неначе об'єднав і сфокусував себе в своїх героях. Вони — відбитки покоління, глибоко травмованого війною. Та вони представники не лише покоління, а й певного типу людей — вихідці з того ж таки, що й автор, інтелігентного середовища, у них така сама, як і в нього, життєва позиція. І ця позиція, незважаючи на всю наслідувальність, принципово відрізняється від позиції матадора чи мисливця.
Хемінгуей, як справедливо відзначає М. Каулі, «завжди був більшим інтелектуалом, ніж хотів створити про
