Пан Зривко - Євген Вікторович Положій
У глибині душі Афанасій завжди був експериментатором, тому, шукаючи пана Зривка, він не просто тупо випивав кожного дня по пляшці горілки, а робив це системно, намагаючись творчо урізноманітнити досліди. У результаті строго наукових пошуків Афанасій відкрив і практично довів, що якщо самому випити не одну, а дві пляшки горілки, то навіть неозброєним оком можна помітити, що в такому разі пан Зривко приходить не сам, а з улюбленою істотою – рожевою білочкою. Білочка живе у пана Зривка в лівій кишені, а коли у неї гарний настрій, то вона сидить у нього на плечі й легковажно помахує хвостом, через що часто хитаються приміщення, в яких Афанасій розміщував свої тимчасові лабораторії. Білочка була дуже красива; але це вже поміж нами – всі намагання Афанасія вступити з нею в інтимні стосунки з невідомих причин зазнавали невдач. Таких же невдач зазнавали і його намагання знову потоваришувати із паном Зривком, який, очевидно, образився на Афанасія за ганебну поведінку. Через це Афанасію ставало ще більш самотньо – його ніхто не розумів, ні вдома, ні на роботі, де він інколи з’являвся, і сам процес життя видавався йому вже примарою – некрасивою примусовою примарою, від якої його може позбавити лише одна істота.
Треба зазначити, що, незважаючи на видимість безглуздості та безнадійності, у процесі пошуків наш герой придбав чимало друзів. Ніхто з них не був знайомий так близько з паном Зривком, як він, проте майже всі вони добре знали білочку, щоправда, до них вона приходила необов’язково рожевою. Зваблива істота наряджалася то в білу, то в помаранчеву, то в чорну шкурки, при цьому колір не залежав ані від кількості випитого, ані від різновиду бухла, ані від міцності. Просто з’являлася собі у навманнячому кольорі на свій білячий розсуд, як правило, маскуючись під дружин, і дратувала мужиків своїм пухнастим хвостом до нестями, аж хотілося вбити. Тоді мужики починали ганятися за білочкою, проте без особливих успіхів, а коли конфлікт досягав апогею, то нічого не залишалося, як кликати на допомогу зелених чоловічків. Їх набігала ціла ватага, неорганізована і напрочуд галаслива. Білочка весело скакала поміж них і махала хвостом, зелені чоловічки верещали і розбігалися, зрештою, Афанасій так і не міг зрозуміти, хто за ким ганяється і хто кого боїться.
Спостерігаючи за безсистемним пошуком сенсу буття своїх колег, Афанасій дійшов до однієї цікавої ідеї: а якщо використати зелених чоловічків і за їх допомогою знову потоваришувати із паном Зривком? Вони ж бо – і зелені чоловічки, і пан Зривко – з’являються після певних ритуалів, пов’язаних із випитим алкоголем, а отже, їх природа має бути однаковою. Щоправда, зелені чоловічки з’являються безсистемно і є, наразі, поки що неорганізованим неідентифікованим натовпом, тоді як пан Зривко – перший і неповторний, як Гагарін. Але існують вони всі, безперечно, десь в якомусь одному просторі.
Користуючись своїм професійним досвідом (за освітою та фахом він був інженером-конструктором), Афанасій узявся модулювати та розраховувати ситуації, у яких зустріч його, зелених чоловічків та пана Зривка могла б стати у реальному вимірі найбільш вірогідною. Обома ногами спираючись на граніт науки, який він із червоним дипломом вигриз в університеті, Афанасій обписав формулами та обмалював кресленнями кухню, ванну кімнату та туалет. Далі його, стоячи з пательнею напереваги в дверях кімнати, не пустила дружина. Хіба ж можуть жінки, особливо дружини, осягнути велич наших задумів?! Отож. Зрештою, дійшовши в своїх розрахунках до унітаза, Афанасій збагнув, що знаходиться десь посередині ймовірного доказу теореми Ферма, проте не став продовжувати експеримент, який би неминуче закінчився сенсаційною перемогою. Але ж не гламурні, непотрібні для майбутнього людства теореми його цікавили, а нагальні питання щастя всіх людей на землі, секрет якого знав – у цьому тепер вже не було жодних сумнівів – лише пан Зривко. «На нього залишається вся наша надія! – з тривогою думав Афанасій, відпочиваючи від розрахунків, лежачи під раковиною. – Тільки він знає відповідь!» Звідки, з якого боку Афанасій дійшов таких висновків, яким чином потенційний перспективний артист перетворився в його свідомості на носія вселенської мудрості, останню надію людства, раціонально пояснити важко. Проте таки це було так – пан Зривко став останнім мерехтливим промінцем у кінці безкінечного тунелю безнадій.
Як не дивно, всі ці філософські одкровення аж ніяк не скасовували первісних планів Афанасія – спіймати пана Зривка, ув’язнити, після чого вирушити на всесвітні гастролі. Як це кореспондувалося поміж собою – щастя всіх людей на землі та концерти – невідомо, але Афанасій точно знав, що істина пролягає саме десь на цих територіях. Інколи він навіть думав, що насправді існує не один, а двоє панів Зривків, а можливо, що навіть, і три, чотири, хто їх там може порахувати насправді? І від цієї думки його охоплював суцільний жах, від якого він ховався під ліжком. Там було темно і затишно, там без перешкод він міг мріяти, як дитина: вигадувати, спираючись на нові, відкриті ним особисто здібності пана Зривка, концертні номери, будувати програми, рахувати витрати і доходи, зводити кошториси, вести гросбухи і кожного разу – поки швабра дружини зі смердючою ганчіркою не тицькала цинічно йому в обличчя – доходити блаженного висновку, що ще трохи – і мільйони самі потечуть до кишень, він стане знаменитим і поважним членом суспільства. У той же час, під звуки удаваних овацій глядачів, він розробляв концепцію нового світоустрою і конструював філософські бесіди з паном Зривком на різноманітні теми – від утворення Всесвіту до курсу валют на міжбанку. Згодом дві концепції перетнулися та сплелися в одну і своє подальше життя Афанасій уявляв собі як безмежний степ, який перетинає театральний фургон, де вони з паном Зривком філософствують про
