Прогулянка - Роберт Отто Вальзер
Позаяк мій погляд уже деякий час як радісно привернула показна добротна книгарня, я відчув бажання завітати до неї з коротким і мимобіжним візитом, тож не забарився на цілком гідний манір увійти досередини, дозволивши собі при цьому думку, що можу здатися радше ревізором-інспектором або збирачем новинок і тонким поціновувачем, аніж завжди бажаним та улюбленим заможним покупцем і постійним клієнтом. Чемним, підкреслено обережним тоном, виразно добираючи кожен вислів, я поцікавився найновішими й водночас найвидатнішими явищами в царині красного письменства. «Чи міг би я, — запитав я дещо боязко, — взяти до рук, щоб у ту ж таки мить якнайвище поцінувати щось найвдаліше, найсерйозніше і тим самим, ясна річ, найпопулярніше, найлегше впізнаване і найкраще куповане? Я був би вам безмежно зобов’язаний, коли у своїй величезній ласці ви б люб’язно зволили вказати мені на книжку, яка — а цього, поза всяким сумнівом, ніхто не знає краще за вас — здобула собі й надалі здобуває найхвалебніші відгуки не тільки читацької публіки, але й нещадно вимогливої й через це завжди оточеної підлабузництвом критики. Ви навіть не уявляєте, як мені важливо щонайскоріше дізнатись, котра саме з вилаштуваних тут у стоси і виставлених на огляд книжок, який саме з присутніх тут витворів пера є тим очікуваним улюбленцем, що його лиш побачивши, я міг би з найвищою ймовірністю та з усім мені властивим ентузіазмом уявити негайне своє перетворення на радісного і натхненного покупця! Потреба дізнатись ім’я провідного в цивілізованому світі автора і торкнутись його дивовижного, зустрінутого бурхливими оплесками шедевра, щоб, як уже сказано, швидше за все тут-таки його придбати, спричинює трепет і дріж в усіх моїх членах. Чи смію я уклінно просити вас: покажіть мені цю найуспішнішу книжку, щоб жага, яка заволоділа всією моєю істотою, врешті заспокоїлась і перестала мене мучити?» «З великою приємністю», — сказав на це книгар. Він стрілою зник із мого поля зору та вже наступної миті повернувся до спраглого відвідувача й можливого покупця — і не просто так, а з найпопулярнішою та найчастіше купованою, непроминальної вартості книжкою. Коштовний продукт духовної діяльності він ніс до такої міри турботливо і врочисто, наче то була священна реліквія. Його обличчя світилося захватом, вся міміка випромінювала найвищу шанобливість; із усмішкою, що властива лиш особам глибоко релігійним та внутрішньо просвітленим, він у найлюб’язніший на світі спосіб виклав переді мною щойно доставлену цінність. Я оглянув книжку і запитав:
«Ви можете поклястися, що це найпопулярніша книжка року?»
«Безсумнівно — так».
«І ви можете стверджувати, що цю книжку треба прочитати обов’язково?»
«Так, обов’язково».
«І вона до того ж дійсно хороша?»
«Це запитання вже цілком зайве, та навіть і некоректне!»
«Щиро вам дякую», — сказав я холоднокровно, кладучи на місце абсолютно рекордну за популярністю книжку, що її мусив би обов’язково прочитати кожен, — і без галасу вийшов з приміщення, не проронивши жодного слова більше. «Неосвічений темний невіглас!» — закричав мені вслід книгар зі слушним і глибоким обуренням. Не заводячи з ним суперечки, я преспокійно рушив далі — а саме (на цьому я зупинюся детальніше і викладу ситуацію зрозуміліше) в напрямку сусідньої імпозантної будівлі — банку.
Туди я збирався завітати, щоб отримати вичерпну довідку щодо деяких цінних паперів. «Буду проходити поруч — заскочу на хвилинку до фінансових експертів, — думав я собі чи навіть і нашіптував, — обговорю з ними деякі справи й поставлю запитання, що їх варто вимовляти лише тихцем; ідея чудова, і сприймуть її відповідно».
«Дуже гарно і вельми доречно, що ви зайшли до нас власною персоною», — мовив до мене з віконця якнайприязнішим тоном відповідальний службовець і, всміхаючись дещо хитрувато, але водночас цілком люб’язно та життєрадісно, додав:
«Як я вже щойно зауважив, добре, що ви тут. Ми саме готувалися звернутись до вас письмово аби сповістити, — на щастя, тепер це може відбутись і в усній формі — про безумовно приємну для вас подію: у зв’язку з розпорядженням певного товариства чи навіть гуртка вочевидь позитивно до вас налаштованих, добросердих і людяних дам наш заклад записав вам навіть не в дебет, а навпаки — сповіщаємо це зі ще більшою приємністю — у кредит
франків одну тисячу,факт чого ми вам підтверджуємо і всіляко вас заохочуємо, коли ваша на те ласка, чимшвидше занотувати це у своїй голові чи де вже вам буде зручніше. Сміємо припускати, що такого штибу надходження мало б вас вельми втішити; щиро зізнаючись, ви справляєте враження, яке — дозволимо собі цю заувагу — з ледь не максимальною однозначністю вказує на пильну потребу з вашого боку такої делікатної й за своєю природою благодійної підтримки. Віднині ці гроші у вашому розпорядженні. Цієї миті можна побачити, як вашим обличчям, усіма його рисами заволодіває велика радість. Ваші очі сяють; ваші вуста знову намагаються всміхнутися, чого з ними, напевно, вже довший час не траплялося з огляду на дошкульний тиск постійних нестач і клопотів та пов’язане з ним перебування у переважно похмурому настрої, з огляду на який тінь від лихих і печальних думок не могла не затьмарювати ваше чоло. Тож тепер потирайте руки від задоволення і радійте: кілька шляхетних, сповнених добротою діячок, мотивованих піднесеними ідеями, що втамовувати чужі страждання — красиво, а допомагати іншим у біді — правильно, не обійшли своєю турботливою згадкою й бідного та не зовсім успішного поета (яким ви, коли не помиляюсь, є), що аж так потребує допомоги. З нагоди того факту, що знайшлося кілька людей, які зволили пам’ятати і про вас,
