Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Коли співачка скінчила романс (оркестр тим часом виконував симфонію, наслідуючи щебетання безлічі пташок), уся зала одностайно зажадала повторення.
Оплескам і букетам не було кінця. Лорд Стайн кричав і плескав у долоні гучніше за всіх. Бекі — соловейко — підхопила квітки, які він їй кинув, і притисла до серця, мов справжня актриса. Лорд Стайн нетямився з захвату. Гості були так само зачаровані соловейком. Де ділася кароока гурія, поява якої в першій шараді викликала таке захоплення? Вона була вдвічі вродливіша за Бекі, але та зовсім затьмарила її своїм блиском. Усі віддали свої голоси Бекі. Стівенс, Карадорі, Ронці де Беньїс — глядачі порівнювали її то з тією з них, то з іншою і одностайно погоджувалися — можливо, цілком слушно, — що, якби місіс Родон була артисткою, жодна з цих співачок не переважила б її. Бекі досягла вершини: її голос розсипався чистими трелями, здіймався над бурею оплесків високо й радісно, як і її тріумф.
Після драматичних сцен почався бенкет, і всі заюрмилися коло Бекі, як коло найцікавішої жінки на вечорі. Особа з королівської родини присягалася, що Бекі — сама досконалість, і весь час заводила з нею розмову. Від такої шаноби душа маленької Бекі сповнилась гордощами і втіхою; їй уже ввижалося багатство, слава, розкоші. Лорд Стайн був її рабом, він ходив за нею назирці, майже ні з ким більше не розмовляв, догоджав їй, засипав її найвишуканішими компліментами.
Бекі й досі була в костюмі маркізи і станцювала менует з мосьє Трюфіньї, аташе герцога де ля Жаботьера. Герцог, який дотримувався всіх давніх придворних традицій, сказав, що мадам Кроулі гідна бути ученицею Вестріса або оздобою бенкетів у Версалі. Тільки почуття власної гідності, подагра й глибоке усвідомлення свого обов’язку утримали його вельможність від наміру самому потанцювати з нею; він заявив на повен голос, що дама, яка вміє так розмовляти й так танцювати, як — місіс Кроулі, може бути послом при будь-якому європейському дворі. Він заспокоївся аж тоді, коли дізнався, що Бекі напівфранцуженка.
Ніхто, крім моєї землячки, — проголосив його вельможність, — не зміг би так виконати цього величного танцю.
Потім Бекі виступила у вальсі з мосьє де Клідгеншпором, двоюрідним братом і аташе князя Петроварадинського. Захоплений князь, не такий стриманий, як його колега — французький дипломат, теж запрагнув зробити один тур в цією чарівною істотою і кружляв з нею навколо бенкетного столу, гублячи діаманти з китичок на чоботях і гусарської куртки, аж поки геть засапався. Папуш-паша також залюбки потанцював би з нею, але така розвага не була заведена на його батьківщині.
Товариство оточило її колом і так завзято плескало в долоні, ніби вона була якоюсь Нобле чи Тальйоні. Всі були в захваті, і сама Бекі теж. Вона пройшла повз леді Станінгтон, зневажливо змірявши її поглядом, вона зверхнім тоном розмовляла з леді Ґонт та її спантеличеною, смертельно ображеною невісткою, вона просто знищувала всіх своїх вишуканих суперниць. Де тепер була сердешна місіс Вінкворт з довгими косами й гарними великими очима, яка справила таке враження на початку вечора? Вона канула в безвість. Хай би навіть вона вирвала ті довгі коси, хай би виплакала ті гарні очі, ніхто нею не поцікавився б і не поспівчував би її горю.
Найбільшого тріумфу досягла Бекі під час вечері. її посадили за окремий великий стіл разом з його величністю— згадуваною вже особою з королівської родини — та іншими вельможними гістьми. їм подавали їжу на золотих тацях.
Як Клеопатрі, їй розчинили б у шампанському перлини, коли б вона захотіла, а могутній князь Гіатроварадинський віддав би половину діамантів з своєї куртки за ласкавий погляд її сяйних очей. Жаботьєр написав про неї своєму урядові. Дами за іншими столами, де було саме тільки срібне начиння, помітивши, яку увагу виявляє до Бекі лорд Стайн, одноголосно визнали, що це його засліплення страхітливе і образливе для жінок шляхетного роду. І якби сарказм міг убивати, леді Станінгтон там-таки відправила б Ребеку на той світ.
Родрн Кроулі був наляканий цими успіхами. Вони, здавалося йому, ще дужче віддаляли від нього дружину. З почуттям, дуже схожим на біль, він думав про те, як йому далеко до Бекі.
Коли настав час роз’їздитися, молоді галантні кавалери провели Бекі до її карети, яку викликали служники надворі; крик служників підхопили хлопчики зі смолоскипами, що стояли за високою брамою Гонт-гауса і бажали щасливої дороги кожному гостеві, який виїздив з подвір’я, висловлюючи надію, що його милість приємно провела вечір серед вишуканого товариства.
Карета місіс Кроулі після відповідного виклику під’їхала до брами, проторохтіла освітленим подвір’ям і зупинилася біля ганку. Родон посадовив у неї дружину, і карета поїхала. Самому ж полковникові містер Уенгем запропонував піти додому пішки й викурити дорогою сигару, якою він його пригостив.
Вони прикурили сигари від смолоскипа одного з хлопчиків, що стояли за брамою, і пішли вулицею. Якихось двоє чоловіків відділилися від гурту й подалися за ними назирці, а через кілька десятків кроків один із них наздогнав Родона, торкнув його за плече й сказав:-Вибачте, полковнику, я хотів би поговорити з вами наодинці.
Поки той джентльмен говорив, його супутник голосно свиснув, і на цей знак до них, гуркочучи, під’їхала бричка, що серед інших екіпажів стояла біля брами Гонт-гауса. Той, хто підкликав бричку, оббіг навколо неї і став перед полковником Кроулі.
Бравий офіцер відразу збагнув, що його спіткало: він попав до рук судових виконавців. Відступивши на крок, він розігнався й схопив того, хто перший торкнув його за плече.
Дарма опиратися, нас троє,— сказав той, що стояв ззаду.
Це ви, Моссе, еге? — запитав полковник, мабуть, уже знайомий з тим, хто озвався. — Скільки треба платити? — Дріб’язок, — пошепки сказав йому містер Мосс із Керсітор-стріт, Чансері-лейн, помічник мідлсекського судді.— Сто шістдесят шість фунтів, шість шилінгів і вісім пенсів на позов містера Натана.
Ради бога, позичте мені сто фунтів, Уенгеме, — мовив бідолашний Родон. — Вдома я маю сімдесят.
У мене всього за душею десять фунтів, — відповів бідолашний Уенгем. — На
