У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона - Марсель Пруст

— Це так звана простота графині Моле, — зауважила дуки-ня з іронією. — їй хочеться, аби ми повірили, що в неї немає візитівок, і хочеться показати свою оригінальність. Але нас цим не ошукаєш, правда, серденько Шарлю? Ми вже виросли і самі досить оригінальні, аби розкусити бажання дамулі, яка вступила у вищий світ чотири роки тому. Вона чарівлива жінка, але їй чи не бракує тями збагнути, що таким дешевим робом, як залишити замість візитівки конверт, та ще й о десятій ранку, вона нікого не здивує. Її матуся, стара миша, тут їй може дати фору.

Сванн не міг утриматися від сміху на думку, що дукиня, зрештою трохи заздрісна до успіху графині Моле, порившись у «ґер-мантській дотепності», зуміє провчити нахабну візитерку.

— Щодо титулу «дук Брабантський» я сто разів казав вам, Оріано... — почав був дук, але дукиня, не дослухавши, урвала його:

— Шарлю, серденько, я прагну подивитися на ваші знімки!

— А! ЕхїїЩог сігасопіз Іа^оі АпиЬіз15, — сказав Сванн.

— Атож, ви так цікаво його описували і дуже вдало порівнювали його зі святим Юрієм Венецьким. Я тільки не розумію: чому Анубіс?

— А як виглядає той, хто є предком Бабаля? — спитав дук.

— Хотіла б я побачити його бабальку, — без усмішки сказала дукиня, тим самим показуючи, що скаламбурила тривіяльно. — Я хотіла б їх побачити геть усі.

— Зійдімо, Шарлю, і почекаймо екіпаж унизу, — промовив дук, — ви продовжите свою візиту в сінях, а то моя дружина все одно не дасть вам спокою. Я, можу похвалитися, терпеливіший, — додав він самовдоволено. — Я людина спокійна, а вона дошкулить хоч кому.

— Ваша правда, Базене, — озвалася дукиня, — ходімо до сіней, ми принаймні усвідомлюємо, чому йдемо з вашого кабінету, але ніколи не зрозуміємо, чому походимо від графів Брабант-ських.

— Я сто разів пояснював вам, яким робом цей титул перейшов до гессенського дому, — вирік дук (тоді як ми йшли вже дивитися знімки, і я згадав надіслані мені від Сванна з Комбре), — через одруження одного з Брабантів, тисяча двісті сорок першого року, з цуркою останнього ландграфа Тюринзького і Гессенського, отож-бо радше титул принца Гессенського перейшов до дому Брабантів, ніж титул дука Брабантського до гессенського дому. А ще ви повинні пам’ятати, що нашим бойовим гаслом було гасло дуків Брабантських: «Лімбурґ — тому, хто його здобув»; ба більше, ми замінили герб Ґерманта гербом Брабанта, і ось це, як на мене, була наша помилка; приклад Ґрамонів не переконливий.

— Але ж, — заперечила дукиня, — оскільки Лімбурґ здобув король бельгійський... Ось чому спадкоємець трону бельгійського і носить титул дука Брабгйггського.

— Серденько! Те, що ви говорите, не тримається купи, воно позбавлене всяких підстав. Ви знаєте не згірш од мене, що титули претендентів зберігаються і в тому разі, коли територію захопили якісь загарбники. Наприклад, король еспанський теж іменує себе дуком Брабантським, — це означає, що він важить на землю, яку його рід мав не так давно, як наш, але, щоправда, давніше, ніж рід короля бельгійського. А ще король еспанський іменує себе дуком Бургундським, королем Вест та Ост-Індії, дуком Міланським. Але ж він уже не має в обладі ні Бургундії, ні Індій, ні Брабанту, як не маємо Брабанту ні я, ані принц Гессенський. Король еспанський вважає себе царем Єрусалиму, цісар австрійський теж, але ж ні той, ні той не мають Єрусалиму.

Дук на хвильку замовк, знічений тим, що назва Єрусалиму може вразити Сванна через «голосну справу», але одразу заторохтів:

— Так, як щойно говорили ви, можна говорити про все. Колись ми були княжатами Омальськими, але це князівство так само законно відійшло до панівного дому французького, як Жу-анвіль і Шеврез — до дому Альберта. Ми не збираємося важити на ці титули, так само як не важимо на титул маркіза де Нуар-мутьє, колись він був наш, а потім його правом став носити рід Ла Тремуй, але як деякі передачі законні, то це не означає, що всі передачі законні. Ось, скажімо, — звернувся він до мене, — син моєї невістки носить титул принца Аґріґентського, який дістався нам від Йоанни Навісної, так само, як рід Ла Тремуй носить титул принца Тарентського. А Наполеон надав титул дука Тарентського одному жовнірові: цей жовнір, мабуть, був хоробрим вояком, але в даному разі імператор ще більше перевищив свою владу, ніж Наполеон III, який надав титул дука де Монморансі Перигору: Перигор бодай по матері був Монмо-рансі, тоді як дук Тарентський став таким лише тому, що так забандюрилося Наполеонові І. А Ше д’Ест-Анж, натякаючи на вашого вуйка Конде, спитав у цісарського прокуратора: чи не підібрав цісар титул дука де Монморансі у ровах Венсенського замку?

— Базене, на Бога, я не проти не лише лазити з вами по вен-сенських ровах, але навіть махнути до Таренту. Отож-бо, мій любий Шарлю, я саме хотіла вам про це сказати, коли ви згадали святого Юрія Венецького. Ми саме виношували з Базеном намір пожити навесні в Італії та Сицилії. Якби ви подалися з нами, ми б вас просто ущасливили! Не кажу вже про те, яке нам приємне було б ваше товариство, але ви скільки розповіли мені про пам’ятки підбою норманського, про сліди старожитности, — уявляєте, яка плідна була б відбута з вами подорож! Гадаю, навіть Базен, та що я кажу, навіть Жільбер і той мав би з того пожиток, бо я відчуваю, що мене зацікавили б навіть претензії на корону Неаполя та інша така тяганина, якби ви про це розповіли в старезних романських церквах чи в ластів’яних гніздах, завислих над морем, як на картинах усіляких мазюкал. Але .киньмо