Крижаний - Янина Кап (Зоя Маг)

Він потер скроні, намагаючись зібратися з думками. Це не було схоже на нього. Зазвичай він знав, що робити, але зараз відчував себе розгубленим, як хлопчисько.

Телефон уже майже знову лежав на столі, коли Леонід раптом зважився. Він натиснув на її ім’я й приклав слухавку до вуха.

Сигнали здавалися довгими, надто довгими. Він уже подумав, що вона не відповість, коли почув її голос:

— Леоніде? — вона звучала трохи здивовано, але в її голосі відчувалася тепла нотка, яка одразу розсіяла його сумніви.

— Привіт, Любо, — відповів він, і його голос звучав спокійно, хоча всередині він відчував хвилювання. — Не міг заснути. Вирішив, що краще почути тебе, ніж сидіти в тиші.

На іншому кінці почувся її сміх.

— Ну, я рада, що ти згадав про мене. Як ти?

— Та нічого. День був… насиченим. А ти як? 

— Усе добре, — відповіла вона. — Сьогодні була зайнята з Колькою. Здається, я вже знаю всі можливі способи пояснити дитині дроби.

Леонід усміхнувся, уявивши її за цим заняттям.

— У тебе талант, — сказав він. — Знаєш, я тут подумав… може, якось прогуляємося разом? Без дробів, кав’ярень і телефонних дзвінків.

На іншому кінці настала коротка пауза.

— Прогулянка? — перепитала вона.

— Так. Знайду час, і ми просто… погуляємо. Що скажеш?

Люба засміялася знову, і цей сміх звучав так щиро, що Леонід відчув, як напруга, яку він носив увесь день, зникає.

— Добре, — сказала вона. — Але тільки якщо ти не будеш говорити про роботу.

— Домовилися, — відповів він.

Розмова завершилася, але в його душі залишилося відчуття тепла. Можливо, це був лише маленький крок. Але Леонід відчував, що це правильний крок.