Гіркий край, Констандія Сотиріу
15. Скраю, трохи цукру
Щосереди я беру свою шкіряну сумку для магазинів і йду скупитися на ринку, куди приїжджають фермери з довколишніх сіл продати свою городину, поспішаю, бо ввечері я обов’язково готую Зекі вечерю, спечу баклажани з котлетками-кюфте, підсмажу картоплю з коріандром, натру помідори, тоді нароблю халви та солодощів, усе ти ходиш голодним, Зекі, думаю про себе, та геть тебе не годує, може, ти й маєш законну дружину, Зекі, але їсти ходиш до мене, і ліплю котлетки зі свинячого фаршу та натертої на крупну шатківницю картоплі, м’яти, цибулі, коньяку та солі, от, сіль — через те, що змушуєш мене плакати, і багато перцю, от, перець — хай тобі пече язика через те, що завжди вертаєшся до неї, і корицю, от вона, кориця, через те, що дуриш себе і переконуєш, що в тебе гарне життя, завжди приходь до мене, завжди я матиму, чим тебе пригостити, Зекі, от, Зекі, візьми котлетку, візьми мене за груди, Зекі, іди до мене, я нагодую тебе, але Зекі більше не заходить до мене, як збирається на ніч, тепер щовечора Зекі збирається та й іде, куди ти йдеш, Зекі, чому не приходиш до мене поїсти, Зекі?
Аж ось новинами встиг зі мною поділитися один турок, який продає баклажани, селянин, який вирощує ті баклажани неперевершеними, завжди щосереди ходжу до нього купувати баклажани, а він нашіптує мені на вухо рецепти для помідорів, для часнику, для зброї, кладеш, каже, баклажани у воду, щоб випустили гіркоту — Зекі пішов, поїхав з іншими до Туреччини, — солиш воду і лишаєш усе на ніч, щоб баклажани не гірчили, — їх тренують військові в Таврських горах, — потім миєш баклажани і розрізаєш посередині, — удень їх муштрують зі зброєю, а ввечері промивають мізки, — поріж баклажани смужками, лишивши на них шкірку, щоб не розповзлися, — їм розповідають, що їхня мати — Туреччина, — ложечкою потім обережно зніми шкірку і підсмаж її на олії, додавши від душі цибулі, часнику, помідорів та води, так вийде в тебе підлива, — назад вони приїжджають озброєні не лише автоматами, а й ідеями, — потім виклади баклажани на велике деко з низькими стінками, — їм наказують убивати, кажуть, щоб вони взяли своє, що не повинні вони все життя бути на побігеньках в румів[28], — щільно так, щоб заповнити все місце, — і от вони вертаються звідти готовими вбивати і бути вбитими, — залий баклажани підливою, — вертаються для того, щоб чинити опір, — додай трохи води і поклади зверху дві-три нероздушені часничини, залий усе добряче олією та натертими помідорами, — ідуть кораблі, вантажені зброєю, везуть її, заховану в трюмах, для нашого стражденного народу, візьмемо в руки рушниці, — пічка вже має бути добре розпеченою, — хай начувається Макаріос, який вважає цю країну своєю, який хоче перетворити її на Yunanistan[29], — залишаєш пектися на малому вогні, — готуються вже не перший день і навчилися чекати, — а як спливе певний час, відкрий і подивися, як страва, — відчули, що після стількох мук і гонінь, настав час опору, — залишай, щоб вихололо, — навчилися чекати, чекали чимало й тепер знають, час настав, — кожен, хто вміє готувати, навчився чекати, — вони розкриють рота, щоб полилася кров, — їстимеш баклажан, а томатна підливка аж капатиме з вуст, — Зекі приїздить завтра, — червоне забарвлюватиме твої губи, — став на Зекі хрест, для тебе він пропав, — часник, помідори і трішки цукру, — твого Зекі забрала Anavatan[30], тепер твій Зекі полюбив іншу, — не забувай трішки посипати помідори цукром, — відділення або смерть, ya taksim, ya ölüm, — одну ложечку, цього доста, — yaşasin anavatanimiz[31], — завжди трохи підсолоджуй, — став хрест, Зекі ти втратила, він покохав іншу, — ніколи не забувай про цукор.
Біжу додому, хапаю пательню і кидаю баклажани в смітник, геть, туди ж летить часник і натерті помідори, геть, викидаю котлетки й картоплю, викидаю дека та солодощі, що плавають у медовому сиропі, усі ті луджені каструлі, геть, за ними в сміття летить порубана цибуля та кориця, геть, геть, геть, витягаю виделки та ложки, зв’язую кухонні ножі, стаю перед дзеркалом, стою перед дзеркалом і регочу, yaşasin anavatan, ya ölüm, ya taksim[32], якщо хочеш померти за anavatanimiz, спершу маєш прикінчити мене, ben de seni seviyorum Türkiye anavatanimiz[33], якщо зараз треба покохати тебе й мені, хай живе наша Вітчизна-Мати, anavatanimiz, відділення або смерть, ne mutlu Türküm diyene, як прекрасно називатися турком[34].
16.Хрисула
(говорить Хрисула К., чоловік якої загинув під час міжетнічних сутичок 1963 р.)
Оце, бува, приходять до мене та й починають розпитувати, шо я памнятаю. То про те, то про се, про заворушення 1963 року, про турків, про наших і про тих інших. Приходять і прямо тиснуть на мене: розкажи, шо бачила, шо знаю, хочуть дізнатися, шо ж тоді сталося. Розказати, шо памнятаю. Але я мовчу. Питають мене, кричать, ну, скажи, скажи нам, тітко, шо сталося тоді, пригадай, а
