Іди, вартового постав - Харпер Лі
— Господи, що вони собі думають?
— Отак вони самостверджуються в наші дні,— пояснив Генрі.— Вони тепер мають гроші на старі автомобілі й ганяють по шосе з карколомною швидкістю. Це вже стало суспільною загрозою.
— А права вони мають?
— Далеко не всі. І ніяких страховок.
— А раптом, не дай Боже, щось трапиться?
— Буде дуже прикро.
На порозі Генрі ніжно поцілував її і відпустив.
— Завтра увечері? — спитав він.
Вона кивнула.
— На добраніч, любий.
Тримаючи черевички в руках, Джін-Луїза пройшла навшпиньках до спочивальні й увімкнула світло. Потім роздяглася, вбрала піжамну курточку і тихенько прослизнула до вітальні. Увімкнула лампу і підійшла до книжкових поличок. Ой, рятуйте, подумала вона. Провела пальцем по томах військової історії, призупинилася на «Другій пунічній війні», але обрала «З цієї причини»[22]. Допоможе підготуватися до розмови з дядьком Джеком. Джін-Луїза повернулася до спочивальні, вимкнула верхнє світло, намацала й увімкнула настільну лампу. Вмостилася у ліжку, в якому народилася, прочитала три сторінки і заснула при світлі.
Частина III
6
— Джін-Луїзо, Джін-Луїзо, прокидайся!
Голос Александри вирвав її з нетями, і вона неохоче зустріла ранок. Розплющивши очі, побачила Александру, яка стояла просто над нею.
— Що...— почала вона.
— Джін-Луїзо, як тобі спало на думку — як вам з Генрі спало на думку — купатися голяка серед ночі?
Джін-Луїза сіла в ліжку.
— Чого?
— Повторюю, як вам з Генрі Клінтоном спало на думку купатися вчора вночі голяка? Весь Мейком уже гуде про це з самого ранку.
Джін-Луїза зіперлася головою об коліна і спробувала прокинутися.
— Хто вам таке сказав, тітонько?
— Мері Вебстер забігла ще на світанку. Каже, бачила вас двох, як ви плавали зовсім голі о першій ночі.
— Якщо у людини аж такий гострий зір, то добра від неї не жди,— знизала плечима Джін-Луїза.— Що ж, тітонько, тепер, гадаю, я не маю іншого виходу, як тільки одружитися з Генком, правда?
— Я... я просто не знаю, що про тебе думати, Джін-Луїзо. Твого батька це просто вб’є, коли він дізнається. Краще розкажи йому сама, поки він не почув десь на вулиці.
Атикус стояв на порозі, сховавши руки в кишенях.
— Доброго ранку,— привітався він.— І що ж це мене вб’є?
— Я не збираюся розповідати йому, Джін-Луїзо,— заявила Александра.— Це твоя справа.
Джін-Луїза подала батькові безмовний сигнал, і він його зрозумів.
— У чому річ? — спитав він із серйозним виглядом.
— Мері Вебстер сурмить по всіх усюдах. Її передовий загін бачив, як ми з Генком плавали в річці учора вночі без одягу.
— Гм-м,— Атикус поправив окуляри.— Сподіваюся, ви плавали не на спині.
— Атикусе! — вигукнула Александра.
— Пробач, Сандро. Це правда, Джін-Луїзо?
— Частково. Я зганьбила нашу родину безповоротно?
— Та вже якось переживемо.
Александра сіла на ліжко.
— Отже, це правда,— видихнула вона.— Джін-Луїзо, не знаю, що ти взагалі робила на Пристані Фінча, це перше...
— Але ж ви знаєте, тітонько. Хіба Мері Вебстер вам не донесла? Невже вона не розповіла, що було далі? Будь ласка, тату, кинь мені піжаму.
Атикус кинув їй піжамні штанці. Вона вдягла їх під простирадлом, відкинула його і випростала ноги.
— Джін-Луїзо,— почала тітка і замовкла. Атикус тримав у руках її полотняну сукню, яка висохла зібганою. Він поклав її на ліжко і підійшов до стільця. Узяв так само зібгану комбінацію, продемонстрував Александрі й кинув згори на сукню.
— Годі тобі мучити тітку, Джін-Луїзо. Це твоє купальне вбрання?
— Так, сер. Гадаю, нам слід його пронести містом на жердині?
Спантеличена Александра помацала одяг Джін-Луїзи і сказала:
— Який у тебе біс вселився, що ти полізла у воду одягнена?
Коли її брат і племінниця відсміялися, вона зауважила:
— Нічого смішного тут немає. Навіть якщо ти і плавала в сукні, Мейком тебе за це не похвалить. З тим самим успіхом ти могла б купатися і голяка. Просто уявити не можу, як ви до такого додумалися.
— Я також,— зізналася Джін-Луїза.— Крім того, тітонько, якщо це вас втішить, не так воно було й приємно. Ми просто почали дражнити одне одного, і я підбурила Генка, а він не міг відступити, а потім вже я не могла відступити, і не встигли ми й оком змигнути, як опинилися у воді.
На Александру це не справило враження.
— У твоєму віці, Джін-Луїзо, така поведінка просто непристойна.
Джін-Луїза зітхнула і підвелася з ліжка.
— Що ж, мені шкода,— сказала вона.— А кава у нас знайдеться?
— На тебе чекає повний кавник.
Джін-Луїза приєдналася до батька на кухні. Підійшла до плити, налила собі велику чашку і сіла за стіл.
— Як ти можеш пити крижане молоко на сніданок?
Атикус мало не захлинувся.
— Принаймні воно смакує краще за каву.
— Келпурнія завжди казала, коли ми з Джемі випрошували у неї каву, що кава перетворить нас на таких чорношкірих, як вона. Я тебе сильно підставила?
— Звісно, ні,— пирхнув Атикус.— Але можна було вигадати щось краще для нічних розваг, ніж отакі жарти. Вже час збиратися до недільної школи.
Вихідний корсет Александри був ще ефектніший за її буденні корсети. Вона постала у дверях кімнати Джін-Луїзи у повних бойових обладунках, у капелюшку, рукавичках, напахчена і зібрана. Неділя була днем Александри: перед недільною школою і після неї вона і ще п’ятнадцять дам-методисток розсаджувалися в церковному вестибулі й проводили симпозіум. Джін-Луїза називала це «Огляд новин тижня». Їй було шкода, що вона позбавила тітку головної розваги вихідних: сьогодні Александрі доведеться перейти з нападу в оборону, але Джін-Луїза була впевнена, що Александра здатна вести оборонні бої з неменшою тактичною геніальністю, ніж атакувати, і що вона вирине на поверхню і слухатиме проповідь, не дозволивши зашкодити репутації племінниці.
— Джін-Луїзо, ти готова?
— Майже,— вона шваркнула помадою по губах, пригладила вихор, розслабила плечі й обернулася.— Як я вам?
— Ще ніколи в житті я не бачила тебе повністю готовою. А капелюшок?
— Тітонько, вам чудово відомо, що якби я сьогодні зайшла до церкви у капелюшку, всі подумали б, що у нас хтось помер.
Єдиний раз, коли вона вдягла капелюшок, був на похороні Джемі. Вона сама не знала, навіщо це зробила, але перед похороном попросила містера Гінзберга відчинити для неї крамницю, ухопила якийсь капелюшок і нап’яла собі
