Кулінарні фіґлі - Марія Василівна Матіос

Проте облишмо сумні варіанти. Зупинімося на радісному: шаленій ночі удвох…

Та поки Ви там цілу нічку-не-задрімай-око будете крутити з ним свої шури-мури, я продовжуватиму давати Вам поради за своїм письмовим столом.

Отож, якщо Ви така відважна, що, навіть не відпивши одного ковтка своєї ж фанти, прочинили для нього двері у спальню, прошу Вас згадати про всі свої календарі. Може трапитися, що Ви й справді дуже відважна сучасна жінка, яка не боїться з першого разу зачати. Тоді порахуйте в умі, щоб Ваші пологи не припали на Великдень. У Розтоках точно відомо, що коли дитина народжується на Великдень, – їй упродовж життя сприяє фортуна, проте великою ціною: до року в родині трапляється втрата чийогось життя. Знаю не одну таку родину. При нагоді розповім. Але не тепер. Бо це застереження на крайній випадок.

А поки що я Вам заздрю і співчуваю одночасно. Бо Ви, як той казковий персонаж, стоїте зараз перед дверима спальні, неначе на перехресті трьох шляхів: праворуч підеш… ліворуч підеш… прямо підеш…

А я Вам кажу: ідіть, куди хочете. Все одно Вас зараз веде п'яне серце. І поки серце показує Вам дорогу – ідіть.

А я тим часом – до письмового столу. Мене сюди веде також серце.

Коли п'яне. Коли боляще. Буває по-різному.

Самі знаєте.

ЖІНОЧА ГОЛОВА В КУЩАХ ШИПШИНИ

Пригадуєте, як оцінювала шлюб моя бабця Гафія Іллівна? Дівка, як віддається (тобто виходить заміж), – то кладе голову в кущ шипшини.

Знаєте, по великих роках досвіду скажу і я: у цьому таки є доля істини. Хтозна – чому, але це правда – в сімейному житті іноді відчуваєш себе і справді ніби серед шипшинового гілля. Здалеку здається, що ти обрамлена рожевими квітами, а насправді чуєш, як колючки впинаються у твоє ніжне тіло, і нікому навіть про це сказати.

Та не засмучуйтеся. Не Ви така одна – між шипшинових колючок.

Що? Я забула сказати, що після того кулінарного бенефісу, після тієї чумної дефіляди не в Москві, а дефіляди кухнею і спальнею Ви таки встромили голову в шипшинове гілля – вийшли за Нього заміж??!

Але, як Ви вже встигли помітити, я нічого не забуваю. Тим паче тих, для кого стаю заочною свахою.

Ви не вірили, що все закінчиться загсом?!

Я й сама не дуже вірила. Просто знала, що буде одне із двох, як сказали би в Розтоках. Так що сталося майже так, як гадалося. Надвоє баба ворожила, – резюмують у моєму селі на такі прогнози.

Я розумію, що Ви нарешті щасливі по вінця. Але, як мовиться, стоять двори у хуртовині флокс, а серце йде у свою хуртовину.

Не така вона вже й негожа, ота сімейна хуртовина турбот.

Що? Вам таки подобається перебувати на кухні більшу частину свого вільного часу?

І мені довго подобалося. Потім дещо перестало.

Але Вам поки що хай не перестає. Знаєте, я майже бачу, як Ви снуєте Дюймовочкою між отими каструлями, мисками, деками, розсадою для городу.

Ну, що ж… хай Бог і серце помагають.

І я Вам іще дещо підкажу.

Отже, якщо хочете, щоб смак Ваших страв і надалі надихав Ваше законне золотце на подвиги, ніколи не печіть і не приймайте гостей у ті дні, коли у Вас самої гості. Розумієте, жінка повинна мати святкові жіночі дні. І боронь вас, Боже, в такі дні квасити капусту, розчиняти тісто, робити консервацію. Шкода праці. Тоді робіть щось легше. Зваріть геркулесову чи манну кашу, компот із сушки, чи розігрійте тушонку до смаженої картоплі. А на більше не розраховуйте. Можете наперед викинути продукти.

Не бійтеся, за три-чотири дні Ваше золотце не змарніє, якщо на сніданок, обід чи вечерю Ви запропонуєте йому страви із колишнього його армійського раціону.

А Вам по секрету скажу: іноді і чоловік повинен бути лінивим.

Якщо загодуєте, то боюся, що хилитатиметеся, як безсила тополя в одвічному українському полі.

… А воно, знаєте, щоб чоловік був таким, як треба кожній жінці, якщо чесно, то не обов'язково його годувати, наче на бойню. Треба лише знати деякі кулінарні секрети, які зроблять чоловіка Гераклом, Казановою і Отелло в одній особі.

… Коли моєму 72-річному сільському сусідові дружина, що була молодша від нього на 40 років, народила сина, в селі тільки сліпий і лінивий не посміювався з цієї новини. Дехто не встидався щасливому батькові казати навіть у очі: «Ая-ая… якогось доброго сусіда маєте, ґаздо, що так пристарався вам догодити…».

Щасливий батько як справжній гуцул, який швидше позбудеться капелюха, аніж втратить почуття гумору, відповідав у тон сміливцю:

– Ая-ая… І я так само казав жінці: хочеш скорше піти на пенсію – роди третю дитину… Війни не було, мору і тифу не було, мужеський рід у Розтоках іще не вигиб, то думай головою… А вона лиш кукурудзяною кулешею мене годувала та буженими ребрами з капустою і фасулями.

Коли дитиня підросло, уже навіть сліпий міг стати німим від здивування: хлопчик – як крапля води на іншу – був схожий на свого батька, якого підпирала близька вісімдесятка.

Догодувалася! – резюмував котрийсь із розтіцьких філософів.

А воно свята правда: не шукайте аптеку жодного народного цілителя, не вигадуйте дурниці, які можуть розсмішити камінну статую, а лиш добре продумайте меню своєму господареві.

Виключно задля здоров'я, люба моя, а не задля того, про що Ви зараз подумали.

Ви ж не збираєтеся достроково на пенсію?

Без парламенту і Верховного суду, а самотужки, раз і назавжди, як американці свою Конституцію, прийміть закон у авторському виконанні про неодмінні продукти, нестачі яких у холодильнику не мають права помітити навіть Ваші вороги.

Ви гадаєте, оті запорозькі козаки були такими нетямущими чи лінивими, що кукурудзяний куліш так часто їли?

Що Ви кажете? Ваш не буде їсти кулешу?!

Ще як буде, кажу Вам я! Ще як буде!

Із хрумкими шкварочками, із жменькою бринзи з одного боку, а з другого – підсмаженими в сметані грибочками, із шкаликом на мізинний палець горілочки з перцем. Ще як буде!

А іншим разом влаштуйте своєму вигадливому чоловікові селянський обід. Ну, не так собі, як кажуть наші брати, що претендують на старшість, з бухти-барахти, а тоді, коли зачуєте лише Вам відомими рецепторами небезпеку стороннього втручання у Ваше життя Іншої.

Він уже й голиться