Проби - Мішель Монтень
Така от мета оповідної «акумуляції» у «Пробах». Колисанка там фактично довкола людини, суспільної і позасуспільної; «політичної» і визивно аполітичної; войовничої і сповненої відрази до всього мілітарного; лояльної до панівних інститутів і рішуче з ними не згодної. Автентичний філософський портрет «феномена людини». Людини «всякої» — і людини родової.
Людини такої, як вона є, а не тієї, яку безпечно вимріяли гуманісти перших генерацій. А чи людини в уявленнях їхніх опонентів, ортодоксальних до сокири католиків. Або в риториці опонентів тих католиків. Що їхня «єретична» кров змішалася з водою у Сені. І які, зрештою, і самі вміли її випускати із чужих вен і артерій…
«Проби», отже, постають як очевидний стереометричний коректив до елементарного одновимірного портрета людини.
Отже, у «Пробах» триває, продовжується і поглиблюється відкриття людини. Її неелементарність осмислюється тисячократ, засвідчується Монтенем у тих чи тих екзистенційних мізансценах.
І організується тут у певну цілісність. Передовсім під знаком свободи.
Ні, не лише політичної чи, тим більше, релігійної, а — свободи доекзистенційної, буттєвої.
Вже сам ніби хаос Монтеневої розповіді модельно постає точним сколком із цієї свободи. Той ситуативний огром у самій людині і довкола людини, що його подають-малюють «Проби», вони, зрештою, доводили, що людина — буттєво відкрита істина.
Відкрита злому і доброму; відкрита всім вітрам великої історії і довколишнього середовища; відкрита великому і ницому монтенівська анотація поданих ним людських «проб». Людина — свобідна…
В очевидному зв'язку зі свободою індивідуального людського перебування у світі Монтень капітально ставить питання — про місце цього існування у великих масових рухах і спазмах історії. І тих, які спрямовані на руйнацію сучасності, як, навпаки, і тих, які прагнуть її консервації, навічного затвердіння.
…Тут автор «Проб» виявився просто-таки абсолютним прогностом майбутнього-нашого-часу. Ніби аж розщепленого нині поміж різними руйнаціями і консерваціями.
Якщо людина у такому високому ступені свобідна, то як же її можна, без того чи того колосального ризику, перетворити на відчужений інструмент для того чи того масового дійства? Ризик і для людини, і для того дійства.
Стоси літератури довкола нейтралітету Монтеня часів громадянсько-релігійних чвар. Нейтралітет, поєднаний з його, Монтеня, аж демонстративною, але стриманою католицькою лояльністю. Що ж, Монтеня важко, а власне неможливо, уявити ні «революціонером», ані «реакціонером».
Людина, «відкрита» ним, виявилася настільки складною і такою багатовимірною, що будь-яка інтенсивна, а особливо хижацька її експлуатація обов'язково зруйнує і людину, і, зрештою, самого експлуататора. Монтень демонструє цю першоістину «умов людського існування» на міріадах його прикладів.
Ми живемо у світі, який ось уже понад століття явочним порядком, метафорично кажучи, полемізує з Монтенем. Запрягаючи людей у ярма всіх можливих конфігурацій. Міріади ж форм і жанрів біжучого відчуження! «Стояла тиха Варфоломіївська ніч», — як сказав один дотепник про це століття. Тільки не така вже вона й тиха, час від часу сповнюючи своє пекло стогоном і криками…
Але ж, сказати б, Монтеневі «Проби» полемізують із цим світом. І чим би він був — без Монтеня?
Р.S. Заувага до перекладу. «Аквітанський» провінціал, з батькової волі, виростав латиномовним. А тому до самого краю своєї дивовижної лінгвістичної інтуїції занурився у мовні стихії, де вирували поруч — «старофранцузька», «середньофранцузька» і «новофранцузька». І все це у поєднанні з парадоксальним «синтаксисом» самого Монтеневого думання. Діалектика до того ж зустрілася з діалектами.
Так і постала та дивовижна проза, де поєднується зовсім «старе» і зовсім «нове», писемне йусне, паризький діалект і діалекти місцеві, відгомін щонайвитонченішої латини і арготизми. А до того ж іще й безліч «професіоналізмів».
Наш видатний перекладач, Анатоль Перепадя, віднайшов, використавши безмежні мовні вітчизняні ресурси, від архаїки до сучасності, дивовижно точний український еквівалент Монтеня.
Давньоукраїнська тут знову входить у живий обіг…
«Проби» стали абсолютною подією в історії французької літератури, а їхній український переклад — в історії літератури української.
Вадим Скуратівський
Глосарій перекладача
Абстиненція — здержливість у житті.
Адорація — поклоніння.
Адорувати — поклонятися.
Алярм — тривога.
Амбасадор — посол.
Антимонії — церемонії.
Апофтегма — афоризм, приказка.
Атени — Афіни.
Атенці — афіняни.
Базгранина — тарабарщина, ляпанина.
Базграти — капарити, робити недбало.
Бакалярство — учене педантство.
Баніта, банітований — вигнанець.
Баніція — вигнання.
Батькувати — лаяти.
Бахур — розпусник.
Бахурство — розпуста.
Бебехи — манатки.
Безголов'я — лихо, біда.
Безецний — непристойний.
Безклепкий — безголовий.
Безуман — божевільний.
Безрідник — людина без роду-племені.
Безцільний — безсоромний.
Берло — жезло.
Бецман, палюх, дужак, палюга — великий палець.
Біла челядь — прекрасна стать.
Біскуп — єпископ.
Блуд, заблуд — помилка.
Бомбастичний — пишномовний.
Борзий — швидкий.
Борте — скорше, радше.
Брехню завдавати кому — піймати на брехні, виводити на чисту воду.
Бронь — зброя.
Бурмиструвати — панувати.
Ванькир(чик) — підсобка, задня кімната.
Вгоноблення — вдоволення.
Взоруватися — наслідувати.
Вибади — вигадки.
Вивалишити — оскопити.
Визути з чого — розчарувати.
Вилонитися — показатися, появитися.
Вимовний — виразний, переконливий.
Винозорий — зіркий.
Виплигаси — танці з колінцями.
Виправа — похід.
Вирва — яма від вибуху.
Висвідчити — виказати, донести.
Висіканка — побиття, побій.
Вискіпати — відкопати, відшукати.
Виспа — острів.
Виталище — осідок, оселя.
Вичин — чин, учинок.
Вівсяник — кінь.
Відгетькатися — зректися.
Відособлений — відірваний.
Відрочити — відкласти.
Відтрутити — відштовхнути.
Вклепатися — сплутати, помилитися.
Вмалятися — зменшуватися, маліти.
Водопілля — повінь.
Вожай — ватаг.
Ворохобня — розрухи, змова.
Ворушкий — рухливий, жвавий.
Всесила — велика сила.
Всититися — насититися.
Втори — сфінктер, круглий м'яз, що замикає відхідник.
Галабурдник — гульвіса.
Галакання — вигуки, крик.
Гарач — могорич, викуп.
Гашечка — змійка.
Герць — поєдинок.
Гидомирний — гидкий.
Гиль-гуси — вигадки.
Глибка — цюпа, темниця.
Гойний — щедрий.
Голінний — здібний.
Гонори — честь, вияви пошани.
Горловий — що заслуговує страти (на горло)
Горнець — горнятко.
Горожанський — громадянський.
Гостинець — шлях, бита дорога.
Гоститель — гостинний господар.
Гречисько — грек.
Гризота — мука, прикрість.
Груднятко — грудне дитинча.
Грузи — уламки, руїни.
Ганджа — вада.
Гзимс — карниз.
Ґрасувати — лютувати, ширитися.
Давезний — старовинний.
Двигати — носити щось важке.
Дворак — придворник, дворець.
Державець
