Книги Якова - Ольга Токарчук
Яків, розповідає далі Шломо-Францішек, спершу говорив це лише кільком обраним. Наука про Трійцю, казав він, найкраще викладена у християнстві, тому це — релігія істинна. А ще казав: коли він удруге приїде до Польщі, всі мають охреститися, але до того часу слід тримати все в таємниці. Так вони й робили. І потроху готувалися — вчили мову та основи віри. Водночас розуміли, що буде важко: рабини так легко з цим не погодяться, і доведеться настраждатися. Все так і сталося. Присутні зітхають і беруть фініки.
Пікульський міркує, чи вони справді такі наївні, чи лише вдають. Але їхні думки для нього залишаються загадкою.
— А ваш провідник, Яків — який він? Чому ви так щиро йому повірили?
Вони переглядаються, наче вирішують, хто відповідатиме. Врешті знов починає Воловський, але Павло Рогатинський одразу його перебиває:
— Тільки-но Володар… тобто Яків Франк приїхав до Рогатина, над ним одразу ж зажевріло світло, — каже він і дивиться на Воловського. Той якусь мить вагається, підтвердити це чи спростувати, але ксьондз Пікульський та секретарі, чиї пера зависли над аркушами, домагаються продовження.
— Світло? — перепитує Пікульський удавано солодким голосом.
— Світло, — каже Воловський. — Воно було як зірка, ясна й чиста, з часом розширилося аж до пів ліктя і сяяло над Яковом довго, а я протирав очі й щипав себе, аби переконатися, що не сплю.
Тепер він чекає на ефект від своїх слів. І справді: один із секретарів сидить із відкритим ротом і не записує. Пікульський прокашлюється, і перо негайно торкається паперу.
— Але це ще що… — додає збуджений Яків Тисменицький. — Коли Яків мав їхати до Лянцкоруня, де відбулися відомі вам сутички, то ще у Бресті сказав нам: у Лянцкоруні нас чекає випробування, заберуть нас до буцегарні. Все саме так і сталося…
— Як же це розуміти? — байдуже питає Пікульський.
Тепер вони починають розповідати навперебій, переходячи на свою мову; ті, що досі мовчали, згадують якісь дрібні чудеса Якова Франка. Уривчасто розповідають про Іване: що лікувати вмів, що часто найпотаємніші думки братів і сестер читав. А коли вони приписували йому надлюдську силу, заперечував і твердив, що він — наймізерніший з-поміж них. У Якова Тисменицького виступають сльози на очах, коли він про це розповідає. Він витирає сльози рукавом; ненадовго м’якшає і блакитний погляд Йосифа.
Пікульський розуміє, що вони л ю б л я т ь цього свого Якова; з цим паскудним вихрестом їх пов’язує щось таке потаємне, потужне й сліпе, що в нього, ченця, викликає відразу. А зазвичай буває так, що там, де зв’язок надто сильний, є місце для бунту. Щось таке висить зараз у повітрі. І Пікульський аж боїться питати далі. Та й що питати?
Францішек Воловський зворушено розповідає, як Яків пояснював їм необхідність хрещення, як ночами цитував їм Святе Письмо, як вишукував там рядки, що їх вони завчали напам’ять. Лише жменька знала про це, — додає він. Лише обрані. Ксьондз Пікульський вчуває в повітрі запах чоловічого поту, гострий, щурячий; він не знає, чи це він так спітнів під щільно застебнутою сутаною, чи вони.
Ксьондз певен, що підловив їх. Вони не такі дурні, щоб не розуміти, що роблять. Перед виходом вони кажуть, що кінець світу близько і що буде одна Обора й один Пастир для всіх. Час готуватися.
Отець Ґаудентій Пікульський пише лист до примаса Лубєнського
Того ж вечора, коли всі йдуть до сну і місто Львів здається мертвим місцем на пласкій рівнині Поділля, Пікульський ставить печатку на записаній розмові й завершує свій лист. На світанку до Варшави вирушає спеціальний кур’єр з документами. Дивно: отцеві зовсім не хочеться спати, немовби він відкрив якесь невидиме джерело енергії, маленьку гарячу точку в серці ночі, яка відтепер підживлюватиме його.
Шлю Вам, Ваша Ексцеленціє, окремим листом звіт про свою вчорашню розмову з контрталмудистами і гадаю, що чимало Ви знайдете в ньому цікавих речей, які лише підтвердять мої сумніви, несміливо висловлені в попередньому листі.
З різних джерел намагався вивідати я, хто вони такі, ці «контрталмудисти». Ми разом з отцем Клечевським та отцем Аведиком спробували погодити між собою свідчення та повідомлення, що походять з інших допитів і розмов, але наразі, здається, це неможливо. Вочевидь, новонавернені євреї не є однорідною групою і належать до різних сект, про що свідчать їхні часто взаємозаперечні погляди.
Найкраще питати людей простих, невчених — тоді видно саму споруду, позбавлену софістичних прикрас. Набута ж християнська віра виявляється лише тонким шаром, як глазур на тістечку.
Отже, одні з них вірять у трьох Месій: Шабтая Цві, Барухію та власне Франка. Вірять також, що правдивий Месія мусить пройти через кожну релігію, і тому-то Шабтай Цві надягнув на голову зелений мусульманський тюрбан. А Франк мусить пройти через нашу святу християнську Церкву. Інші ж вважають геть не так. Стверджують вони, що Шабтай Цві, поставши перед султаном, уже був не собою; що лише порожня його оболонка пристала на іслам і його навернення — тільки видимість, воно не має жодного значення.
Очевидно одне: навернені аж ніяк не походять з однієї спільноти, і всі вони вірять у різні речі. Об’єднало їх єврейське прокляття, накладене на всіх послідовників Шабтая Цві в 1756 році. Через нього вони були вигнані з єврейських громад і хоч-не-хоч стали «контрталмудистами». Деякі з них вірять, що задля істинного спасіння треба перейти в християнство, інші ж не бачать зв’язку між хрещенням та спасінням душі Господом нашим Ісусом Христом. Для них то лише патронат релігійної інституції, адже не можна нікуди не належати. Останніх Франк буцімто називає «простими» вихрестами і не вважає своїми послідовниками. Саме з цієї різношерстої громади походили ці тринадцятеро делегатів, що виступали на львівському диспуті.
Хочу зазначити, що неофіти надзвичайно віддані своєму зверхникові. Все, що він каже, вони вважають святим і приймають беззастережно. Коли хтось із них чимось завинить, Володар, як вони його називають, призначає йому тілесне покарання, а відтак вони гуртом карають винуватця.
Вивідав я ще й таке: вони вірять, буцімто в Туреччині народився Антихрист і сам Франк його бачив. Невдовзі він творитиме чудеса і віру християнську переслідуватиме. Ще вони стверджують, що слова з Євангелія про Месію, який прийде з неба, — непевні. Адже, кажуть вони, Месія, можливо, вже живе десь у світі, в людському тілі. Мені здалося, що вони вірять — хоч прямо цього не кажуть, — що Месія прихований у
