Одне без одного - Анна Чмутова
Олексій сьогодні наче вирішив перевірити всіх працівників на стресостійкість. У Віри ж із цією стресостійкістю завжди були проблеми. Терпіння вона дресувала в собі років із тринадцяти. У підлітковому віці це важко. А чим старше ти стаєш, тим гірше з цим складається. Зараз у Віри вистачало сил на терпіння тільки при клієнтах.
І коли начальник сьогодні зібрався їй читати лекцію про прибуток компанії та її безпосередній внесок у власну зарплату, Віра не витримала:
— Тобто ти вважаєш, що я погано заробляю кошти для компанії? — Віра продовжує сидіти в кріслі, але її погляд одразу ж вкривається льодяною скоринкою. За всіма правилами маніпуляції дівчині зараз треба встати й тиснути фізично на опонента. У Гаєвської на це просто немає шансів. Їх відібрала природа, нагородивши низьким зростом. Каблуки цю справу мало вирішували.
— Так, Віро, — Олексій нервує й поправляє краватку, — не починай. Це все стосується не тебе, а загалом.
— А якщо це стосується не мене, а всіх, то якого біса ти прийшов до мене в кабінет, щоб це розповісти? — Гаєвська й не думає здавати позиції. Вона точно знає, що найбільшу кількість угод і справ компанії принесла вона.
— Бо я це маю контролювати.
— Що ти маєш контролювати? Кількість нервових клітин у мене, яка руйнується після таких питань?
Звісно, що Віра чула про субординацію. Але це ж Олексій — її давній знайомий. Хоч і начальник, але навчалися вони свого часу в паралельних групах.
— Віро Андріївно! Ти не перегинай палку.
— А ти зараз її не перегинаєш? Прийшов, вичитав, наче я нічого не роблю. А ти, будь ласка, звітність підійми. Подивись, хто в тебе тут найпродуктивніший адвокат. І подивись потім у бухгалтерії, що за понаднормовану роботу цьому адвокату премію не виписали.
Олексій не знаходить, що відповісти. Буркає щось під ніс і виходить із її кабінету. А Віра нагадує собі про необхідність іноді тримати язика за зубами. Особливо коли це стосується напряму її фінансів і добробуту. Назар іноді говорив їй про надмірну нестерпність до людей. І не те щоби Віра цього не розуміла. Просто іноді тримати себе в руках не було можливим. Батьки в дитинстві казали, що у Віри характер бабусі з боку матері. Ту жінку Гаєвська майже не пам’ятала. Так, тільки змазані спогади з тих часів, коли вони їздили до іншого міста біля моря, де й жила бабуся.
Фріда Семенівна завжди носила ідеальну укладку на потилиці, яскраво-сині тіні на повіках і бліду помаду на губах. А ще вона не дозволяла Вірі називати її бабусею. Батько завжди незадоволена бурмотів, що теща занадто молодиться.
Гаєвська точно не знала, чому в Фріди була така поведінка. І вона точно не знала, чи дійсно так схожа характером на бабусю з лінії матері. Адже жінка померла ще до народження Варвари. Скільки б вона не молодилася, а онкологія виявилася набагато спритнішою за її бажання жити й залишатися молодою попри наявність онучки. Проте раніше в родині ніхто не оминав можливість нагадати Вірі про її не завжди лагідний характер.
Тому Віра вчергове собі повторює, що не треба кусати за руку того, хто дає тобі хліб. Ця істина не те щоб була близька для Гаєвської, але все ж дівчина поки не наважувалася її порушувати. Зараз у її житті й так відбувається занадто багато подій, що псують спокійний сон.
Віра вчергове намагається прокрутити в голові список усіх людей, які б могли бути причетними до наскельного живопису в її квартирі. Насправді цей перелік може бути як одночасно мізерним за своїми розмірами, так і неосяжним. Цього разу Гаєвська не занадто затримується на роздумах. Вона остаточно оформлює документи для Аліси, а потім — шукає можливість швидше піти з офісу, щоб подруга змогла поставити підпис на всіх можливих папірцях. Вони в листуванні сьогодні вже з’ясували, що Аліса не має цифровий підпис. Не те щоб він був зараз у кожного клієнта їхньої контори, але все ж Віра молилася іноді на творців цієї геніальної розробки.
Справу, за якою можна покинути своє робоче місце вчергове, їй підкидає сам Олексій. Начальник доручає відвезти документи для їхнього великого партнера, справи якого в останні пів року й веде Гаєвська. Дівчина навіть вважає це особливим знаком зверху, бо офіс компанії знаходиться через дві вулиці від лікарні Аліси.
Подругу вона не попереджає про свій візит завчасно. А дарма. Можливо, якби дівчина змогла заздалегідь написати подрузі повідомлення, психіка всіх присутніх на той момент людей у палаті була б цілішою.
Замість того заходить перед лікарнею до магазину. Віра взагалі не знає, що треба носити пацієнту в лікарню. Зазвичай у фільмах це апельсини. Чому саме вони?
Гаївська точно не знає, а люб’язна продавчиня пропонує їй турецькі мандарини. Цитруси й справді мають апетитний вигляд. Нав’язливий запах приємно дражнить рецептори в носі. Так, що байдужа до цього фрукту Віра все ж купляє декілька кілограмів мандарин.
А коли Віра перетинає поріг палати, де лежить Аліса, вона все ж шкодує про бажання зробити хоч своєрідний, але сюрприз. З її минулого візиту тут майже нічого не змінилося. Здається, тільки ліжко однієї з сусідок сьогодні пустує. А ось друга жінка досі знаходиться тут. Так само направивши слухові локатори до ліжка Аліси. Але не це привертає основну увагу Гаєвської.
Найбільше Віра дивується наявності Романа в цій палаті. Звісно, що іноді після розлучення чи навіть ще під час шлюборозлучного процесу дружина й чоловік спілкуються. Частіше за все причинами для того стають діти чи майно. Але щоб ось так, коли ти лежиш у лікарні з доволі серйозними травмами й просиш про розлучення, твій все ще законний чоловік приходив до палати — це вже зустрічається рідко. А взагалі до цього ніколи не бачила Віра, щоб цей самий чоловік приходив і годував із ложки принесеною в контейнері їжею. Точно домашньою їжею. Можливо, навіть приготовленою ним самим.
