Одне без одного - Анна Чмутова

— Аліса вмовляла не викликати поліцію? — перепитує Віра. Начебто Богдан сказав усе чітко й зрозуміло. А звучить це все одно безглуздо настільки, що дівчині хочеться уточнити, чи не є це слуховими галюцинаціями.

— Угу. Пропонувала хабар чи просто віддякувати відділенню.

— Неочікувано.

— Часто — передбачувано. Значить, сьогодні прийшов по обіді представник правоохоронних органів. Йому твоя подруга сказала, що їй побили на вулиці невідомі. Вона не знає, хто це був і навіщо.

— Вона бреше?

— А ось тут найцікавіше починається. Вся попередня інформація — інтро. Зараз — ідеальний момент для тих самих сценаріїв, — сміється Богдан. — Отже, привезли твою Сердюк по швидкій. І за словами самих працівників її дійсно забрали з вулиці. Вона сиділа на лавочці в парку біля дому, чекала на допомогу. Швидку теж сама викликала. Окрім побоїв була гостра реакція організму на стрес.

— Це що?

— У шоку вона була, якщо коротше. Але з нею по швидкій приїхав чоловік. Вони сказали, що родичі. Детальний зв’язок не уточнювали. Він з нею побув деякий час і поїхав. Чоловіка описувати?

— А ти й це можеш? — цікавиться Гаєвська.

— А ти думаєш, за яку інформацію я віддав шоколадку? Мені апелювали тим, що шоколад стимулює мозкову активність. На пам’ять це не впливає, звісно. Але гаразд.

— Описуй тоді.

— Старший за мене років на п’ять, середнього віку, трішки сивини у волоссі, худий. Головна риса — зламаний ніс.

— У сенсі зламаний? Його теж побили? 

— Не виключено. Але ні, вони про кривину. Ти таких родичів подруги знаєш?

— Якщо чесно, з усіх родичів я знаю тільки чоловіка. І це на нього схоже. 

— От, і мої дорогі кумушки з сусіднього відділення теж цього мужика нагородили статусом чоловіка. Хоча там була й версія про батька. У тебе молода подруга?

— Мого віку.

— Тоді, можливо, й справедливе зауваження.

— Та годі, у них різниця — десять років.

— Чим ближче ти до сорока, тим складніше дається кожен рік.

— Це ти про що?

— Про все. Але в цьому випадку — про зовнішність. Так от. У мене загалом все. 

— Добувач, однак, — резюмує Гаєвська. Вона давно полишила спроби відмити ганчірку. Відправила її у сміттєве відро, а сама сиділа на краєчку ванної. — Справжній Еркюль Пуаро.

— Ну на такі голосні імена не претендую, але все ж і не відмовляюся: роботу я зробив непогану. 

— Дякую тобі за це.

— Будеш винна.

— Не без цього.

У Богдана Віра теж стандартно питає про справи й роботу. Друг чоловіка відповідає куди охоче, ніж сам чоловік. І це лягає лікувальним бальзамом на душу Гаєвської. Якщо Богдан не відвернувся від неї повністю, значить, у неї може бути шанс на відновлення стосунків із чоловіком. Надія теплішає. Але розвивати цю тему вдруге Віра не планує. 

Прощається з другом і виходить нарешті з ванної. Варька досі на кухні. Миє за собою посуд.

— Я тобі не накладала їжу, щоб не охололо.

— Щось трапилося? — Віра здивовано дивиться сестру.

— Ти зараз про що?

— Тобто я зараз усе правильно почула? Ти це, виявила турботу про мене?

Сестра пирхає:

— Це єдина можлива плюшка від проживання зі мною. Я про накладання їжі на тарілки. І іноді про миття тарілок.

— Гаразд, тоді нічого не трапилося. Дякую, але я їсти не хочу. Я у себе в кімнаті.

Забирає ноутбук, іде до спальні. У коридорі зупиняється й перевіряє якість дверей. Ті не хитаються.

Зачинено по всій висоті дверей на чотири замки. Кожен – на три обороти. Таку перепону зламати вже складніше. Хіба що дірку в стіні знову вибити. На шматок стіни без шпалер Віра дивиться із прихованою смутком, прикусивши губу. Але якщо ця дрібниця йшла в плані Всесвіту в обмін на її нерви, то Віра й не проти. Головне — безпека. Ще б із безпекою Аліски розібратися.