Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Проби - Мішель Монтень

Проби - Мішель Монтень

Читаємо онлайн Проби - Мішель Монтень
особисто, так і в особі потемків своїх, був жалуваний римським громадянством і мав усі права і переваги, якими користуються питомі римські громадяни або ті, хто на законній підставі стали такими. Ухвалюючи цю постанову, Сенат і народ Римський вважають, що вони не стільки дарують вказаному Мішелю Монтеню римське громадянство, скільки воздають йому належне, і не стільки виявляють йому благодіяння, скільки самі облагодіяні з його боку, бо, приймаючи від них звання римського громадянина, він виявляє їхньому місту честь і іменем своїм послужить на його прикрасу. Вищезгадані блюстителі міста повеліли, щоб через секретарів Сенату і народу Римського дану ухвалу Сенату міста Рима було внесено в протоколи і зберігалося в Капітолійському архіві, а також щоб було складено належного акта і цей акт скріплено звичною міською печаткою.

Дано від заснування Рима року 2331, а від Різдва Христового 1580, в тринадцятий день місяця марта.

Ораціо Фуско, секретар священного Сенату і народу Римського, Вінченцо Мартолі, секретар священного Сенату і народу Римського.

Не являючись громадянином жодного міста, я був дуже радий зробитися громадянином найшляхетнішого з усіх, які колись були чи колись будуть. Якби й інші вдивлялися в себе так само пильно, як це роблю я, то вони вважали б себе такими самими, який я, тобто заповненими всяким марнославством і всякими марничками. Позбутися цього я не можу інакше, як позбувшись себе самого. Всі ми пройняті суєтою, але хто це відчуває, той все-таки помиляється; а втім, може, я не маю рації.

Світовий звичай і прагнення вглядатися в що завгодно, але тільки не в самих себе, вищою мірою благодійно для нашого брата. Адже ми становимо собою не вельми приємне видовище: суєтність та убозтво — от і вся наша сутність. Щоб не відняти у нас бадьорості духу, природа спрямувала і, треба сказати, вельми до речі — діяльність нашого органа зору лише на те, що перебуває поза нами. Ми пливемо за течією, а повернути у зворотний бік і вернутися до себе — діло винятково трудне; адже і море бурхає і клекоче, перешкоджає собі самому, коли, зустрівши перешкоду, відступає назад. Подивіться, говорить кожен, як розігрується негода, подивіться на оточення, подивіться на позов, виставлений тим-то, подивіться на церу того-то, на заповіт, залишений таким-то; коротше, подивіться вгору або вниз, або вбік, або перед собою, або озирніться назад. Але повеління дельфійського бога, одержане нами від нього у стародавні часи, висуває нам вимоги, що йдуть наперекір всім нашим повадам: «Вдивіться в себе, пізнайте себе, обмежтесь самим собою; ваш розум і вашу волю, гайновані вами зокола, спрямуйте зрештою на себе; ви розтікаєтесь, ви розкидаєтесь; стисніться, зосередьтесь на собі; вас зраджують, вас відвертають, вас крадуть у вас самих. Хіба ти не бачиш, що цей світ спрямовує свої зори всередину себе і його очі споглядають лише себе самого? Суєтність — ось твій уділ і в тобі самому і поза тобою, але, замкнута в тісних межах, вона все-таки не така суєтна. О, людино, крім тебе однієї, — говорить цей бог, — все суще передусім пізнає себе і згідно зі своїми потребами встановлює границі своїм трудам і своїм бажанням. І нема ні одної істоти, яка була б така ж убога і гноблена нуждами, як ти, людино, жаждива обняти весь всесвіт. Ти — дослідник без знань, повелитель без прав і врешті всього-на-всього блазень із фарсу.

Розділ X

Як панувати над собою

Проти інших людей мене зачіпають чи, точніше, захоплюють небагато речей; що зачіпають, це цілком природно, аби лиш вони не тримали нас у своїх руках. Я докладаю всіляких старань, щоб з допомогою вправи і роздуму посилити в собі душевну невразливість, до чого я немалою мірою підготовлений самою природою і що є великою перевагою для людини. Мене захоплює і, отже, хвилює небагато чого. Погляд у мене гострий, але я зупиняю його лише на небагатьох предметах; чуття у мене тонке і сильне. Але щодо сприйнятливості й уважності, то тут я глухий і тупий: мене важко пройняти. Наскільки це в мене виходить, я займаюся тільки собою; але й любов до себе я б залюбки притлумлював і приборкував, щоб вона не поглинула мене цілком і повністю, бо й вона спрямована на предмет, яким я володію з чужої милості і на який доля має більше прав, ніж я. Отож навіть здоров'я, яке я так високо ціную, — і його я не повинен бажати і віддаватися турботам про нього з таким запалом, щоб хвороби стали здаватися мені чимось нестерпним. Слід триматися між нехіттю до страждання і любов'ю до насолоди; і Платон радить обирати середню життєву путь між цими двома почуттями.

Але чуттям, що відвертають мене від себе і прив'язують до чогось іншого, — їм я противлюся з усієї сили. Я вважаю, що хоча і слід робити послугу стороннім, віддавати себе треба тільки собі самому. Якби моя воля легко надавала себе у розпорядження когось іншого, я б не витримав цього — надто вже я зніжений і від природи і через мої давні звички,

Ворог клопотів, для гулящого часу народжений.

Овідій, Скорботні елегії, III, 2, 9

Затяті і вперті суперечки, в яких мій противник зрештою взяв наді мною гору, їхній наслідок, що присоромлює моє завзяття у відстоюванні своєї правоти, завдав би мені, з усією імовірністю, дуже жорстокого удару. Якби я ішов у свої діла з головою, як це буває з іншими, моя душа ніколи б не змогла справитися з тривогами і хвилюваннями, що невідступно йдуть за тими, хто завжди і всюди захоплюється і горить: цим внутрішнім збудженням її було б негайно придушено і розбито. У тих випадках, коли мене все-таки змушують братися за чужі діла, я обіцяю, що візьму їх у свої руки, але не в легені і не в печінку; що я покладу їх на себе; що дбатиму про них — це так, — але не стану ради них пнутися зі шкури; я за ними наглядаю, але я їх не висиджую, як курка яйця. У мене досить клопотів з налагоджуванням і впорядкуванням моїх власних справ, які сидять у мене в печінках і сотають з мене жили, щоб брати і звалювати на себе ще й чужі, я досить поглинутий моїми справами — істотними, винятково особистими і нав'язаними мені самою природою, щоб обтяжувати себе, на додачу, і сторонніми. Хто добре бачить, у якому він боргу перед собою і скільки зобов'язаний для себе

Відгуки про книгу Проби - Мішель Монтень (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: