Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А - Айн Ренд
Прийміть той факт, що досягнення щастя — це лише моральна мета вашого життя, і що саме щастя, а не біль або бездумне самоприниження є доказом вашої моральної цілісності, оскільки воно доводить вірність ваших цінностей.
Щастя було тією відповідальністю, якої ви так боялися, воно вимагало раціональної дисципліни, якої ви, з огляду на власну низьку самооцінку, не сподівалися дотриматись. Тривожна черствість ваших днів — це пам’ятник тому, як ви уникали знання, що щастя не має моральних замінників, що не існує мерзеннішого боягуза, ніж чоловік, який покинув битву заради насолоди, бо злякався відстояти право на власне існування; йому бракувало такої хоробрості та відданості життю, яка притаманна пташці чи оберненій до сонця квітці. Відкиньте покору, це захисне лахміття, яким прикриваєте порок, називаючи його чеснотою. Навчіться цінувати себе, тобто — боротися за власне щастя. І коли ви зрозумієте, що гордість — це сума всіх чеснот, то навчитеся жити, як годиться людині.
Як перший крок до самоповаги, навчіться ставитися до кожного, хто домагається вашої допомоги, як до людожера. Вимагати — отже, стверджувати, що ваше життя належить йому, і хай якою огидною здається така заява, є дещо ще огидніше: ваша згода. Ви запитуєте, чи бувають випадки, коли допустимо допомагати іншому? Ні — якщо цей інший стверджує, що це його право або ваш моральний обов’язок. Так — якщо таке ваше власне бажання, що спирається на егоїстичну насолоду, що вимірюється цінністю цієї особи. Страждання не є цінністю. Цінністю є тільки той, хто бореться зі стражданням. Якщо ви вирішите допомогти людині, яка страждає, зважайте на його чесноти, на його прагнення відновити сили, на його раціональність або на той факт, що він страждає несправедливо. У такому разі ваші дії все ще можна розцінювати, як торгівлю, а його чесноти — як оплату вашої допомоги. Але допомагати людині, позбавленій чеснот, допомагати на підставі самого лише страждання, приймати її провини як достатній привід — значить закласти власні цінності без жодної застави. Людина без чеснот ненавидить існування, вона діє за законами смерті. Допомагати їй — це потурати злу та підтримувати її руйнівну діяльність. Нехай це буде одне пенні, зникнення якого ви навіть не зауважите, чи добра усмішка, якої ця особа не заслуговує, допомога нулю — це зрада життя і всіх, хто підтримує життя своєю працею. Саме такі пенні й усмішки спустошили ваш світ.
Не кажіть, що практикувати мораль надто складно, що ви боїтесь її, як і всього невідомого. Всі живі моменти, які вам випадало переживати, ви проживали згідно з цінностями мого кодексу. Але ви задушили, заперечили і зрадили їх. Ви продовжували приносити ваші цінності в жертву недолікам, а найкращими людьми цього світу жертвували заради найгірших. Роззирніться: те, що ви зробили з суспільством, ви спочатку скоїли з власною душею. Одне — відображає інше. Гнітючий кістяк, що тепер є вашим світом, — це фізичне втілення зради, яку ви вчинили стосовно цінностей, друзів, захисників, свого майбутнього, країни, стосовно самих себе.
Ми — ті, кого ви зараз кличете, але ніхто з нас більше до вас не озветься. Ми жили серед вас, але ви не хотіли нас пізнати, відмовились думати і бачити, хто ми такі. Ви не визнали двигуна, що я його винайшов, — і для вашого світу він став купою брухту. Ви не впізнали героя у власних душах — і тому не впізнавали мене, коли я проходив повз вас на вулицях. Зараз, охоплені відчаєм, ви тужите за тим недосяжним духом, що покинув ваш світ, ви даєте йому моє ім’я, але насправді кличете свою зраджену самоповагу. Без неї ви не зможете одужати.
Коли ви не віддали належне людському розумові й спробували керувати людьми за допомогою насильства — ті, хто вам підкорились, виявилися безмозкими і не мали що вам віддати; а розумні люди відмовились коритися. Саме тому генії виробництва, як гульвіси, почали нищити свої статки, вирішивши звести нанівець багатство, лише б не віддавати його людям зі зброєю. А мислитель, людина розуму, взяв на себе роль пірата і почав захищати свої цінності, протиставляючи насильство вашому насильству — замість того, щоб підкоритися брутальному закону. Чуєте, Франциско д’Анконія та Раґнаре Даннескольд, мої найкращі друзі, мої побратими, мої колеги-вигнанці, від імені яких я маю честь говорити?
Ми втрьох розпочали те, що я зараз завершую. Ми втрьох вирішили помститися цій країні та визволити ув’язнені душі. Ця найвизначніша серед країн була побудована на підставах моєї моралі — недоторканості та верховенстві людського права на існування, — але ви боялися це визнати і жити згідно з нею. Ви опинилися перед досягненням, що видатнішого за нього не було в історії, ви обікрали його результати і приховали його причину. У присутності пам’ятників людській моралі (фабриці, швидкісній трасі, мосту), ви продовжували паплюжити цю країну, називаючи аморальною, її прогрес окреслюючи, як «матеріальну жадобу». Ви просили пробачення за велич цієї країни в ідола споконвічного голоду, гнилого європейського ідола прокази, містичного волоцюги.
Ця країна — результат діяльності розуму — не могла вижити, спираючись на мораль самопожертви. Її будували не люди, які прагнули самопринизитися, не люди, спраглі милостині. Вона не могла стояти на містичному розколі, який розлучив людську душу з тілом. Вона не могла жити згідно з містичним вченням, яке проклинало Землю, називаючи її лихою, а тих, хто зазнав успіху — грішниками. Від самого початку ця країна стала загрозою для стародавнього закону містиків. Під час діамантового сплеску її молодості, вона демонструвала сповненому недовіри світові, на яку велич здатна людина, яке щастя можливе на Землі. Існувати могло щось одне: або Америка, або містики. Містики про це знали. Ви — ні. Ви дозволили їм інфікувати вас поклонінням потребі — й ця країна перетворилася на велетня, у якого замість душі — карлик-паразит, тимчасом як його жива душа — неназвана, знеславлена, заперечена — перейшла під землю, щоб мовчки працювати і годувати вас. Ця душа — герой-промисловець. Ти чуєш мене, Генку Ріарден, найвеличніша серед жертв, за яких я помстився?
Ні я, ні будь-хто з нас не повернеться, аж поки дорогу буде розчищено, а країну — відбудовано. Аж доки кістяк моралі самопожертви заберуть із нашого шляху. Політичну систему країни побудовано на моральному кодексі саможертовності. Ми відбудуємо американську систему на тих моральних засадах, які були її підґрунтям раніше, але до яких ви ставились, як до
