Природа всіх речей - Елізабет Гілберт
На зароблені гроші Генрі збудував ще дві оранжереї. За порадою Беатрікс він узявся вирощувати місцеві американські квіти, дерева й кущі й вивозити їх на продаж до Європи. Порада була слушна: американські луги й ліси роїлися ботанічними екземплярами, які для європейців виглядали екзотично й легко продавалися за океаном. Генрі вже набридло відправляти кораблі з бухти Філадельфії з порожніми трюмами — тепер він міг заробляти безперервно. Острів Ява, де вони разом з голландськими партнерами обробляли єзуїтську кору, приносив йому чималий заробіток, але на американських теренах можна було вхопити ще більше. Року 1796-го Генрі почав відправляти збирачів у гори Пенсильванії, де ті збирали корінь женьшеню на продаж до Китаю. І ще багато років він був єдиним американцем, який примудрився щось продавати китайцям.
Наприкінці 1798-го Генрі насадив у своїх американських оранжереях заокеанських тропічних екзотів, що їх продавав новій американській аристократії. Економіка Сполучених Штатів стрімко й несподівано зростала. Джордж Вашингтон і Томас Джефферсон мешкали в розкішних заміських маєтках, і тепер кожному кортіло мати таку оселю. Зненацька молода нація взялася випробовувати межі марнотратності. Одні громадяни багатіли, інші — грузли в злиднях. Генрі впевнено рухався догори. Всі розрахунки Генрі Віттекера ґрунтувалися на принципі: «Я зароблю», і він неодмінно заробляв — на вивозі та ввозі товарів, на виробництві й найрозмаїтіших авантюрах. Гроші явно любили Генрі. Вони ходили за ним слідом, як те збуджене цуценя. Року 1800-го він без особливих зусиль став найбагатшим чоловіком у Філадельфії і одним із трьох найбільших багатіїв у Західній півкулі.
Отож коли того року — всього лиш через три тижні після смерті Джорджа Вашингтона — у Генрі народилася донька Алма, її батьком була цілковито нова істота, якої світ ще не бачив: могутній новітній американський султан.
Частина друга
Сливка з Білого Акру
Розділ п'ятий
Вона була донька свого батька. Всі це відразу визнали. Насамперед Алма Віттекер була мов дві краплі води схожа на Генрі: руде волосся, червонувата шкіра, невеличкий ротик, широке чоло, ніс бульбиною. Доволі несприятлива картина для Алми, яка нескоро це збагнула. Обличчя Генрі значно більше пасувало зрілому чоловікові, ніж маленькій дівчинці. Втім, самого Генрі це анітрохи не обурювало; Генрі Віттекер полюбляв милуватися своїм відображенням, де тільки його бачив (у дзеркалі, на портреті, на дитячому обличчі), тому зовнішність Алми завжди його тішила.
— Відразу зрозуміло, хто її татуньо! — вихвалявся він.
Крім того, Алма була така ж розумна, як він. І сильна. Мале верблюжатко — невтомне й покірне. Ніколи не хворіло. Вперте. Як тільки дівча навчилося говорити, останнє слово мусило бути за нею. Якби її матуся — серце як криця — твердою рукою не вибила з неї все нахабство, дівчина виросла б відвертою грубіянкою. А так була просто настирлива. Вона прагнула зрозуміти світ і звикла добувати знання з найдальших закутків — так, наче від цього щоразу залежала доля всіх народів світу. Алма хотіла знати, чому поні — не коник. Чому простирадло іскриться, коли спекотної літньої ночі провести по ньому рукою? Її цікавило, що таке гриб — рослина чи тварина, і — почувши відповідь — чи це точно правда?
Батьки Алми якнайкраще надавалися до таких невтомних розпитувань: якщо вона ввічливо висловлювала свої запитання, то неодмінно діставала на них відповідь. Генрі й Беатрікс Віттекер терпіти не могли тупості й усіляко підтримували в своїй доньці дух допитливості. Навіть на запитання про гриб Алма дістала серйозну відповідь (цього разу Беатрікс процитувала знаменитого шведського ботаніка-систематика Карла Ліннея, який пояснив, як відрізнити мінерали від рослин, а рослин від тварин: «Каміння росте. Рослини ростуть і живуть. Тварини ростуть, живуть і відчувають»).
Беатрікс вважала, що чотирирічна дитина вже доросла до класифікації Ліннея. Ба більше: за освіту Алми вона взялася, як тільки та зіп’ялася на ноги. Беатрікс була переконана: якщо інші люди вчать своїх дітлахів лепетати молитви й катехизис, то її дитя можна навчити чого завгодно.
Таким робом, Алмі ще й чотирьох не виповнилося, як вона вже вміла лічити — англійською, голландською, французькою і латинською. На латинську налягали найдужче, бо Беатрікс твердо вірила, що той, хто не знає латини, ніколи не зможе написати і одного правильного речення ні англійською, ні французькою. Вона трохи займалася з нею і грецькою, але вже не так наполегливо.
(Навіть Беатрікс вважала, що дитині нема чого братися за греку, поки їй не сповниться п’ять.) Свою розумницю Беатрікс навчала самотужки — і з великим задоволенням. Батьку чи матері, які самі не вчать свою дитину мислити, нема виправдання. Крім того, Беатрікс гадала, що розумові здібності людства невпинно погіршуються ще з другого століття від Різдва Христового, й насолоджувалася думкою про те, що заснувала заради своєї доньки в Філадельфії такий собі приватний афінський ліцей.
Ганнеке де Ґроот, головна домоврядниця маєтку, думала, що молода дівоча голівонька Алми надмірно обтяжена наукою, але Беатрікс і чути про це хотіла, бо так навчали і її саму, і всіх дітей з родини ван Девендер — і хлопців, і дівчат — з незапам’ятних часів.
— Не говори нісенітниць, Ганнеке, — шпетила її Беатрікс. — Відколи існує людство, ще жодна розумна дівчина, яка гарно їсть і добре почувається, не вмерла від надмірної науки.
Беатрікс надавала перевагу корисному, а не пустому; повчальному, а не веселому. Так звані «невинні розваги» викликали в неї підозру, а все дурне й непристойне — огиду. До дурного й непристойного, на її думку, належали: пивниці; нарум’янені жінки; дні виборів (чекай стовпотворіння людей); поїдання морозива; відвідини каварні, де продають морозиво; англіканці (насправді ті ж самі католики, чия релігія, стверджувала вона, суперечить моралі й здоровому глузду); чай (порядні голландки п’ють лише каву); люди, які взимку їздять на санях, не чіпляючи коням дзвоники (через що не чути, як вони наближаються в тебе за спиною!); недорога хатня челядь (невдячна економія); люди, які розраховуються з прислугою ромом замість грошей (сприяючи так пияцтву); люди, які приходять до тебе зі своїми клопотами, а тоді не хочуть дослухатися до розумної поради; новорічні святкування (новий рік настане так чи інакше — теленькатимете ви в дзвіночки чи ні); аристократія (мірилом шляхетності є поведінка, а не спадок); і діти, яких хвалять на кожному кроці (добру поведінку треба вимагати, а не винагороджувати). Беатрікс дотримувалась принципу: Laboripse Voluptas — праця вже сама по собі насолода.
