Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Не поменшали відтоді й можливості людини для добування харчу та житла. Навпаки, вони зросли тисячократно. Людина опанувала природу. Таємниці природи відслонено. її закони сформульовано. Виготовлено чудові знаряддя, зроблено дивовижні винаходи, все це неймовірно розширило можливості людини для добування харчу та житла, підвищило її продуктивність, з’явилися рільництво, гірництво, промисловість, транспорт і зв’язок.

Від часів печерної людини до часів робітника-ремісника, що жив три покоління тому, можливості для добування харчу та житла дуже й дуже зросли. Але нині, у вік машин, можливості робітника-ремісника, що жив три покоління тому, знову ж таки зросли багатократно. Давніше, щоб навантажити сто тонн руди на залізничну платформу, треба було двісті годин праці. Нині машини цю роботу виконують за дві години. Бюро праці у Сполучених Штатах склало таблицю, що показує, наскільки за порівняно короткий термін зросли можливості сучасної людини для добування харчу та житла:

З того ж таки джерела дізнаємося, що при кращій організації господарства вартість робочої сили для виробництва 20 бушелів пшениці становить 60 центів — 3,5 центи за кожен бушель. Така середня вартість робочої сили на зразковій каліфорнійській фермі площею в 10 000 акрів. Керрол Д. Райт запевняє, що нині 4 500 000 чоловік з допомогою машин виробляють стільки ж продукції, як 40 000 000 чоловік, працювавши вручну. Австрійський професор Герцог каже, що 5 000 000 чоловік за допомогою сучасних машин змогли б постачати 20 000 000 чоловік усім необхідним, а також деякими предметами розкоші, працюючи лише по півтори години на день.

Але раз так, раз природу опановано і можливості для добування харчу й житла зросли тисячократно проти можливостей печерної людини, тоді чому мільйони сучасних людей нужденніші за своїх пращурів? Ось яке запитання ставить революціонер перед панівним класом, перед класом капіталістів. Та клас капіталістів не відповідає на нього, йому нічим відповісти.

Якщо можливості сучасної людини для добування харчу й житла тисячократно більші проти можливостей печерної людини, чому тоді 10 000 000 чоловік у Сполучених Штатах не мають путнього житла і путньої їжі? Якщо печерній дитині не доводилося працювати, чому тоді нині в Сполучених Штатах на самих тільки текстильних фабриках 80 000 дітей за працею світу не бачать? Якщо печерній дитині не треба було зовсім працювати, чому тоді нині в Сполучених Штатах 1 752 187 неповнолітніх робітників?

В акті обвинувачення це не спростовний пункт. Клас капіталістів зле правив і править. У Нью-Йорку 50 000 дітей ходять голодні до школи, і в тому ж таки Нью-Йорку — 1 320 мільйонерів. Люд, проте, бідує, не від того, що клас капіталістів забрав усі багатства собі. Люд бідує з браку багатств, що їх ніколи не було створено. Цих багатств не було ніколи створено, бо врядування капіталістів украй марнотратне й безглузде. Клас капіталістів, сліпий і захланний, не тямлячись гріб усе до себе, і не тільки не поліпшив свого правління, але ще й погіршив. Його врядування неймовірно марнотратне, і зовсім не зайве наголосити на цьому.

Визнавши, що сучасна людина живе гірше за печерну і що можливості сучасної людини для добування їжі й житла тисячократно більші, ніж у печерної людини, ми неминуче дійдемо висновку, що теперішнє врядування неймовірно марнотратне.

При тих природних ресурсах, що має світ, з машинами, що їх уже винайдено, при розумній організації виробництва та розподілу і такій же розумній ощадливості, фізично здорові робітники, працюючи не більше двох-трьох годин денно, могли б нагодувати і одягнути кожного, кожного забезпечити житлом, кожному дати освіту, ще й уділити кожному скількись там розкоші. Не було б більше злиднів та лиха, діти не надривалися б на тяжкій праці, чоловіки, жінки і малюки не жили б і не помирали, як тварини. Людина не тільки б опанувала природу, але й вибилася б з-під влади машин. Людські спонуки стали б кращі і шляхетніші, ніж вони є сьогодні, коли їх породжує шлунок. Ні чоловіків, ні жінок, ні дітей не заохочував би до дії голодний шлунок. Навпаки, їх би заохочувало до дії те саме, що заохочує дітей бігати навперегін, заводити веселі ігри, вчених — відкривати нові закони, винахідників — їх застосовувати, малярів та різьбярів — оживляти полотно і глину, поетів та державних діячів — служити людству своїм хистом. За таких суспільних умов людство діждалося б нечуваного розквіту — духовного, інтелектуального, естетичного. Шиття людини піднеслося б угору могутньою хвилею.

Ось яку нагоду втратив клас капіталістів. Якби в нього менше самозасліплення, менше захланності, більше розумності — могла б наспіти чудовна ера для роду людського. Але клас капіталістів збанкрутував. Цивілізацію він обернув на різницю. І класові капіталістів нічим виправдатися. Він знав про цю нагоду. Його мудреці розповіли йому про неї. Ці розповіді зібрано в книжках — нині це вагомий звинувальний матеріал проти нього. Та він не слухав. Він був надто захланний. Він безсоромно вступав (як і нині вступає) до наших законодавчих зал і заявляв, що про зиски годі й думати, якщо не працюватимуть діти. Він присипляв своє сумління, патякаючи про рожеві ідеали і солоденькі моральні догми, дозволяючи людству щораз глибше западати в безодню злиднів. Коротко кажучи, клас капіталістів не скористався з рідкісної нагоди.

Але нагода ця є й тепер. Клас капіталістів було виставлено на спробу, одначе він надій не справдив. Що ж, тепер черга за робітничим класом.

«Але ж робітничий клас неспроможний», — кажуть капіталісти. «Як вам знати про це? — відповідають робітники. — Якщо ви збанкрутували, — то ще не значить, що й ми збанкрутуємо. В усякому разі ми спробуємо. Нас так каже сім мільйонів. Що ви на це відповісте?»

І справді, що можуть капіталісти сказати на відповідь? Припустім, робітничий клас неспроможний урядувати. Припустім, усі звинувачення і докази революціонерів хибні. Але сім мільйонів революціонерів, однак, зостаються, їхнє існування — факт. їхня віра в свою силу, у справедливість — факт. їхній нестримний ріст — факт. їхній намір зруйнувати нинішнє суспільство — факт, так само, як і те, що вони хочуть заволодіти світом з усіма його багатствами, його машинами, і взяти до своїх рук усю владу. Та й те факт, що робітничий клас куди чисельніший за клас капіталістів.

Наша революція — це революція робітництва. Як може нечисленний клас капіталістів опертися такій революційній хвилі? Що він може їй протиставити? Які сили має він у своїх руках? Об’єднання підприємців, заборони, судові