Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Справді, Діана казала мені, що Леонтіна їздила в тюрму, — провадила пані д’Еспар. — Мила герцогиня в розпачі від цього скандалу, бо вона схильна дуже любити пані де Серізі. Та це зрозуміло, вони ж обидві майже водночас шалено кохали цього дурника Люсьєна; ніщо так не з’єднує і не роз’єднує жінок, як упадання перед одним і тим самим вівтарем. Тому ця мила подруга провела вчора дві години в спальні Леонтіни. Кажуть, що бідна графиня говорить жахливі речі; як це огидно... Статечна жінка не повинна була б піддаватись таким приступам. Фі, це чисто фізична пристрасть.. Герцогиня приходила до мене, бліда як смерть, вона така мужня. В цій справі є жахливі речі...
— Мій чоловік усе розповість зберігачеві печатки, щоб виправдатись, бо вони хотіли врятувати Люсьєна, а Камюзо, пані маркіза, виконував свій обов’язок. Судовий слідчий завжди повинен допитувати секретних ув’язнених у законний строк... Треба ж було про щось спитати цього нещасного хлопчика, а він не зрозумів, що його питають для форми, і відразу зізнався.
— Це був дурень і нахаба! — сухо відповіла пані д’Еспар.
Дружина судді нічого не сказала, почувши цей вирок.
— Коли ми зазнали поразки в справі про опіку над паном д’Еспар, то не з вини Камюзо, я завжди це пам’ятатиму, — провадила маркіза після паузи. — Люсьєн, пани де Серізі, де Бован і де Гранвіль перешкодили нам. Колись Бог заступиться за мене. Всі ці люди будуть нещасливі. Не турбуйтесь, я пошлю кавалера д’Еспара до зберігача печатки, щоб він поспішив у разі потреби викликати вашого чоловіка.
— Ах, пані...
— Слухайте! — сказала маркіза. — Я вам обіцяю орден почесного легіону негайно, завтра ж. Це буде блискучим доказом того, що вашою поведінкою в цій справі задоволені. Так, це — ще одне приниження для Люсьєна, це доведе його провину. Рідко вішаються заради втіхи... Ну, прощайте, красуне.
Через десять хвилин пані Камюзо входила в спальню прекрасної Діани де Мофріньєз, що лягла о першій годині, але не заснула й о дев’ятій.
Хоч які нечутливі герцогині — жінки з гіпсовим серцем — але вони не можуть бачити кого-небудь зі своїх подруг у приступі безумства, без того, щоб це видовище не справило на них найглибшого враження.
Крім того, зв’язок Діани з Люсьєном хоч і був розірваний вже півтора роки, проте, залишив у душі герцогині досить спогадів, щоб жахлива смерть цього хлопчика не була і для неї жорстоким ударом. Цілу ніч Діані ввижався цей гарний юнак, такий чарівний, такий поетичний, що так умів кохати, — ввижався повішеним, як це описувала Леонтіна в припадках і з жестами хворої на гарячку. В неї збереглись листи Люсьєна, красномовні, п’янкі, подібні до тих, які Мірабо писав до Софі, але літературно досконаліші, бо ці листи були продиктовані найбуйнішою пристрастю — честолюбством. Люсьєнові голова йшла обертом від щастя володіти найчарівнішою з герцогинь, бачити, як вона чинить заради нього шаленства, хоч, звичайно, приховані шаленства. Гордість кохання надавала натхнення поетові. Герцогиня зберігала ці хвилюючі листи так само, як деякі старі зберігають непристойні малюнки, заради перебільшених похвал саме тому, що було в ній найменш герцогського.
— І він умер у мерзенній в’язниці! — сказала вона, з жахом стискаючи листи, коли почула, що її покоївка тихенько стукає в двері.
— Пані Камюзо в надзвичайно важливій справі, що стосується пані герцогині, — сказала покоївка.
Діана схопилась зовсім перелякана.
— О! — сказала вона, дивлячись на Амелі, яка набула належного виразу, — я здогадуюсь про все. Йдеться про мої листи... Ах, мої листи!.. ах, мої листи!..
Вона впала на диванчик. Вона пригадала, що в запалі свого кохання відповідала Люсьєнові в тон, прославляла поезію мужчини так само, як він оспівував славу жінки, і якими дифірамбами!
— На жаль, так, пані, я хочу врятувати вам більше, ніж життя. Йдеться про вашу честь... Заспокойтесь, одягайтесь, їдьмо до герцогині де Гранльє, бо, на щастя, не лише тільки ви скомпрометовані.
— Але мені сказали, що Леонтіна вчора спалила в палаці правосуддя всі листи, захоплені в нашого бідного Люсьєна?
— Пані, Люсьєн мав двійника в особі Жака Коллена! — скрикнула дружина судді. — Ви забуваєте про це страшне товаришування, яке, безперечно, є єдиною причиною смерті цього чарівного й гідного жалю юнака. Та в цього каторжного Макіавеллі ніколи не запаморочувалась голова. Пан Камюзо певен, що це страхіття сховало в надійне місце найбільш компрометуючі листи коханок свого...
— Свого друга, — жваво перебила герцогиня. — Ви маєте рацію, любонько, треба порадитися з Гранльє. Всі ми зацікавлені в цій справі, і, на щастя, Серізі нас підтримає.
Крайня небезпека впливає на душу — як це було видно зі сцен у Консьєржері — так само жахливо, як сильні реактиви на тіло. Це моральна гальванічна батарея. Можливо, що недалеко той день, коли з’ясується, яким способом почуття хімічно конденсується в якийсь флюїд, приблизно схожий на електричний.
У каторжника і в герцогині помічалось однакове явище. Ця пригнічена, вмираюча жінка, що не спала ніч, ця герцогиня, така вередлива в туалеті, набула сили зацькованої левиці і сміливості полководця під бойовим вогнем. Діана сама вибрала плаття і імпровізувала туалет зі швидкістю гризетки, що сама собі є камеристкою. Це було настільки незвичайно, що субретка на хвилину остовпіла, така вона була вражена, побачивши свою пані, як та в сорочці, мабуть, охоче показує дружині судді крізь світлий серпанок полотна біле тіло, прекрасне, наче у Венери Канова[122]. Воно скидалось на дорогоцінність у шовковому папері. Діана раптом збагнула, де саме лежить її корсет для любовних пригод, що застібається спереду гачками, і позбавляє жінок, коли вони поспішають, потреби витрачати час і зусилля на зашнуровування. Вона вже закріпила мережива сорочки і причепурила принади свого корсажу, коли покоївка принесла спідницю і закінчила туалет, подаючи плаття. Поки Амелі, на знак покоївки, застібала плаття ззаду і допомагала герцогині,
