Кожен день – інший. Щоденник - Галина Василівна Москалець

через ремонти та перебудови, то там самі стіни пам’ятають про мене, і увійшовши до схололої хати, я почуваю себе в безпеці й комфорті. Коли ти робиш все своїми руками, хай і невміло, отримуєш навзамін душевний спокій. І річ, написана тобою, хай і недосконала, здатна порятувати тебе від моторошної прірви людської бездушності й жорстокості. Це — ніби твоє тіло, і ти мусиш його любити. Настане час, і ти позбудешся його, але тінь ще довго супроводитиме тебе в іншому існуванні.

15.01.2012

Куди проситься душа

Все ближче той час, коли я віч-на-віч зустрінуся з Близьким Сходом, про що навіть не могла мріяти ще рік тому. Колись у дитинстві зачитувалась історією мандрів Василя Григоровича-Барського. Де зараз ота книжка, не уявляю. Я побачу пустелю і море посеред землі. Не знаю, куди сягає моє коріння, але Схід завжди мене зачаровував, несамовито притягував до себе. Можливо, це тому, що я не люблю швидких змін, суєтності, надмірної цивілізованості, дріб’язковості. Те, що має значення на Заході, не має значення на Сході.

Кілька років тому мені приснився сон, і вранці я написала «Розповіді прочанина», дуже дорогу для мене річ, алегорію свого життя.

Бездумні подорожі не для мене, як і гламурний туризм. Кожна моя мандрівка, навіть одноденна, дарує мені стільки думок, вражень, емоцій, скільки комусь не принесе навіть навколосвітня подорож. Мені нема потреби описувати ці мандри, вони так швидко входять в мою кров, що їх уже не відділити від себе. Усього треба в міру, це правда. Бо забагато подорожей — це вже схоже на втечу. Їхати треба туди, куди проситься твоя душа. Тоді доля ласкаво дає тобі шанс здійснити мандрівку.

16.01.2012

Внутрішня незалежність

Конфлікт поколінь в літературі, які разюче відрізняються одне від одного, я зараз спостерігаю як брутальний фарс. І рада б відвернути очі, не дивитися, але є в цьому щось повчальне. Агресія молодшого покоління і неспротив старшого. Я не вірю, що станеться якийсь поворот до традиції, загальнолюдських цінностей, як це бувало раніше. Світ надто деморалізований і не реагує на жодні застереження. Спершу треба змінити ставлення до світу, а тоді вимушена буде змінитись й література, яка нині нав’язує суспільству потреби, а треба навпаки, щоб суспільство вимагало від неї принаймні одного — називати речі їхніми іменами. Правда, воно ще не дозріло до цього, але це трапиться, коли похитнуться самі основи людського існування.

Іноді в мене таке враження, що людство ступило на інший щабель розвитку, який передбачає внутрішню незалежність кожної особистості. Доки ми не позбудемося тотального зомбування в усіх сферах буття, доти триватиме хаос. А позбутися можна лише поодинці чи невеликими братствами по духу.

17.01.2012

Кайзервальд

Дивитися увечері з засніженого пагорба Кайзервальду на Підзамче, коли звуки губляться в м’якій холодній вовні небесних отар, що спустились на землю. Силуети собак на вечірній прогулянці виглядають наче маріонетки через повідки. Яке тут усе невпізнаване, як легко загубитись, незважаючи на кольорові розсипи вогнів і підсвічену телевежу на Високому Замку. Як воно було сто чи двісті років тому — можна уявити, прибравши вогні, залишивши лише кволі бліді вогники гасових ламп і свічок. Небо тоді б отримало зовсім інший колір, ставши з блідо-рожевого сірим. А решта все таке саме. Пронизливий холод в ногах, вологе повітря, думки про «Мисливців на снігу» Бройґеля. Згадалося щойно — студенткою я знайшла десь тут типово бройґелівський пейзаж — галявину, що закінчувалася крутим схилом, по краях якої росли невисокі дерева з круглими кронами. Тобто я відчула зв’язок між уявним і реальним пейзажем, і то було суто інтимне сприйняття, яке не знайшло розвитку і врешті забулось, як те, що не можна передати словами.

18.01.2012

Прокляті музиканти

Нікого так жорстоко не карають, як музикантів. Китайці добре знали, на що здатна музика, її божественну силу.

Автор «Щедрика» Микола Леонтович був убитий уві сні енкаведистом, якого прийняв як гостя.

Денис Січинський, автор пісні «Чом, чом, земле моя», помер від виснаження й хвороби в готелі.

Артема Веделя, автора Херувимської, запроторили до київської божевільні, звідки він уже не вийшов.

Максим Березовський у 33 роки перерізав собі горло бритвою.

Вони заважали владі, партії, церкві, імперії. Потрібно було, щоб вони замовкнули назавжди і разом з ними замовкла навіки українська музика. Те саме відбувається зараз — музика заганяється в глухий кут, а її творці змушені або продаватись, або повільно вмирати в цілковитому забутті. Занепад музики прискорює занепад цивілізації.

19.01.2012

Свобода і безсмертя