Іншалла, Мадонно, іншалла - Міленко Єрґович

ні в тин ні в ворота. Мелодія «Нізамського прощання», звісно, не була ні в чому винна, вона мала гіпнотичну репетативність, її можна було слухати нескінченно, вона була тужлива й болісна, цілком орієнтальна. Для неї не було написано тексту. Проте дев’яносто-якогось року Беньямин Ісович написав боснійський текст, переконаний, що таким чином повертає мелодію до її — щоправда, абсолютно невизначеного — коріння. «Шехідським прощанням» він явно намагався підбадьорити мусульманських та просто боснійських солдатів, але ні мелодія не була бойовою, ні поетові не вдалося посеред великого горя скласти бойовий текст — у нього вийшла пісня болю й утрати. Севдалінка, яка такою не є за жодною з формальних ознак, тільки за відчуттям, з яким співається й слухається. «Шехідське прощання» записав Сафет Ісович.

Мій ремікс — це скромна й безпретензійна спроба зробити ще один виток, щоб своєю історією повернути «Шехідське прощання» до його початків.

Запис

Пісня: «Sunce bi sjalo, sjati ne može» / «Сонце би сяяло, та сяяти не може»

Часто, слухаючи цю севдалінку, я мав слухову галюцинацію Астора П’яццоли. Так мені на якусь мить звучав акордеон. Якби я більше знав про музику чи, якимось щасливим випадком, грав би на акордеоні, може, зміг би сказати чому. А так — просто написав історію про коротке перебування Карлоса Ґарделя в Сараєві.

Крім трагічного маестро танґо, своє життя на Землі проживав колись і ходжа Ібрагім Кустура. Я не ризикну стверджувати, був він убивцею чи ні, та легенда каже, що севдалінка «Сонце би сяяло, та сяяти не може» складена від болю за його долю.

Халал

Пісня: «Sve ptičice lastavice istim glasom pjevaju» / «Всі пташки ластівки в один голос піють»

Халал у цьому випадку — прощення. Хоча й інші значення цього слова я теж тримав у голові. Халал — те, що віра допускає і визнає чистим, те, що є благословенним.

Асаґ

Пісня: «Ali paša u Hercegovini» / «Алі-паша в Герцеґовині»

Одна з найкрасивіших, але й найважчих до виконання севдалінок. У квітні 1992 року на одній терасі над Мейташем, з якої видно було ціле Сараєво, я вмовляв Фарука Яжича заспівати її для мене. На місто сипався свинець, він співав пісню, в якій було щось від античної трагедії.

Ті, хто подорожували Східною Герцеґовиною чи просто добре знають тутешню географію, помітять, що в «Асаґу» я підробив одну деталь. Село Бішче замінив на віддаленіше місто Біхач, тож великий Біхач трохи кликав Бішчем. Зробив це для потреб оповіді у переконанні, що таким чином не зраджую принципів севдалінки.

Зулум

Пісня: «Djevojka sokolu zulum učinila» / «Дівчина соколу кривду вчинила»

Слово «зулум» означає кривду й насильство. Сокіл у цій пісні зазнає насильства — йому спалено гніздо, — і відповідає на це згідно зі своєю природою. Вірю, що були такі часи, коли й птахи не належали до тваринного царства.

Алкатмер

Пісня: «Majka Meha luda oženila» / «Мати Мехо недоумного женила»

Мені здається, що дуже нечасто трапляються ліричні народні пісні, де головний герой — душевнохворий або розумово відсталий. Серед севдалінок, наскільки знаю, це така єдина. Алкатмер — слово перського походження, означає червону гвоздику чи гвоздику-пряність.

Місир

Далматинська народна пісня: «Zaspalo je siroče» / «Заснула сиротина»

Ця пісня дитинного жаху нагадує мені «Вільшаного короля» Ґете в перекладі Данила Кіша, вперше опублікованого в одному зі старих чисел «Літературного слова». Коли я читав Ґете у версії Кіша, раптом пригадав, що бабуся, коли я мав три або чотири роки, співала мені схожу пісню. Через мелодію, близьку до колискової, чи тому, що співається там про сон, далматинські бабці часто присипляли своїх онуків піснею «Заснула сиротина». Моя бабуся не була далматинкою, та все ж і мене не минула ініціація сном, повним жахіття.

Цю пісню я можу уявити севдалінкою. Бо мотивами й мелодикою севдалінки часто бувають схожими на далматинську народну лірику. Біль, туга і втрата…

Йид

Пісня: «Ka’ smo zdigli crjenu kapu» / «Коли здійняли ми червону шапку»

Цю пісню написав Драґо Іванішевич, мабуть, і не сподіваючись, що хтось колись може її заспівати, але тоді Душко Тамбача, за добрим клапським звичаєм використовувати тексти великих поетів, склав мелодію. Вийшла потужна і по-архаїчному необроблена пісня, від якої мороз продере кожного, хто вміє і має чим слухати.

Цілком очевидно, що ні Тамбача, ні великий Драґо Іванішевич не мали на увазі того, що почув у їхній пісні я.

Сподіваюся, до поета на тому світі не дійде недобра чутка про мою оповідку.

Іджтихад

Пісня: «Đulzulejha» / «Ружа-Зулейха»

Цікава ця «Джулзулейха» — севдалінка, але найбільші севдалії заспівати її не можуть (винятком був Сафет Ісович). Бо інші пісні вимагають стримування голосу, самоконтролю, стишеності, а ця — цілковита протилежність.

Назва оповідання мала би бути «Джихад», але оскільки те слово в нашій та всіх інших європейських мовах набуло низки вторинних і переважно потворних смислів і конотацій, мені б знадобилося забагато часу, щоб пояснити читачам, що мій джихад ніяк не пов’язаний з війною. А тоді в Ассії Джебар я знайшов слово «іджтихад», що позначає інтелектуальне зусилля в пошуках істини, на відміну від «джихаду», що є внутрішньою боротьбою, рекомендованою для кожного вірного. Бог знає, хто вірний, а хто ні…

Акрап

Пісня: «Bosa Мага Bosnu pregazila» / «Боса Мара