Дотик - Колін Маккалоу
Після цього Лі похапцем подався до Персії, щоб зустрітися зі своїми старими співучнями, Алі та Хусейном, двома синами шаха Насреддіна, який правив зі свого Павичевого Трону майже півстоліття, і цей ювілей мав святкуватися 1896 року.
Цікавість погнала Лі до гір Ельбурс, де він хотів на власні очі побачити криниці з нафтою та смоляні копальні, про які розповідав йому Александр. Вони і досі там були, і досі їх ніхто не розробляв.
Мандруючи на своєму арабському коні, він блукав поглядом по непривітній та гористій місцевості. Лі виявив, що «Ельбурс» є хибною назвою, яку дали європейські географи всім гірським кряжам в Західній Персії; справжній же Ельбурс лежав довкола Тегерана — високі піки, вкриті вічними снігами. А те, на що він зараз дивився, — то були гори. Просто гори без назви.
Нафтопровід до Перської затоки… Одна свердловина на п’ять акрів… Та це ж — спосіб для Персії розплатитися зі своїм величезним боргом, а йому — заробити власні статки і збагатитися! Нафта знаходила дедалі ширше застосування: мастильні оливи, гас, парафін, смола кращої якості, аніж вугільна, вазелін, анілінові барвники та інші хімікати — а також пальне для нового двигуна, який перетворював його на горючу суміш з такою ефективністю, яка паровим двигунам і не снилася. Хіба ж не казав йому магараджа, що штучне індиго нищило індійський експорт природного барвника індиго?
Добре поміркувавши і дійшовши висновку, Лі повернувся до Тегерана і попросив аудієнції в шаха.
— Іран має велике багатство — нафту, — сказав він, уживши перську її назву; його фарсі вже була настільки досконалою, що він міг обходитися без перекладача. — Але не має місцевої технології та знань, щоб цим багатством скористатися. Я маю такі знання і достатньо коштів, щоб експлуатувати родовища нафти. Я дуже хотів би отримати дозвіл на цю діяльність в обмін на угоду, що забезпечуватиме мені п’ятдесят відсотків прибутку плюс компенсацію тих коштів, які я вкладу в устаткування та механізми.
Йому було важко говорити мовою, яка не мала технічних термінів, і Алі та Хусейн допомагали йому, де могли.
Розмову слухав іще один чоловік: потенційний нащадок Насреддіна — Музафаруддін. Він служив губернатором Азербайджану, перської провінції, яка межувала з Кавказом і була постійно на ножах з турками та росіянами. Через швидкий розвиток Баку як джерела нафти для Росії Музафаруддін виявив неабияку зацікавленість. Він також дуже переймався тим, щоб Іран не виштовхнули на узбіччя в перегонах за контроль території, на якій — чи у якій — можуть бути знайдені поклади цінних ресурсів. Для родини шаха Лі був відносно нешкідливим варіантом, бо не мав територіальних претензій або інших мотивів, аніж служіння Мамоні. Мамона — це вони розуміли. З Мамоною вони могли впоратися. Старий шах впав у летаргію виконавчої влади, обплутаної системою привілеїв та повноважень, які надто часто призводили до того, що на керівних посадах опинялися не ті люди, що треба. Та Музафаруддіну лише щойно виповнилося сорок, а та хвороба, яка зрештою його доконала, ще не встигла розвинутися. Його непокоїли не турки, а росіяни, які завжди плели інтриги, щоби мати вихід до океанів на дурняк: не пробиваючись через чужі моря та не ведучи жорстоких морських битв. У цьому сенсі Іран був для них бажаною здобиччю…
Тож після кількох місяців пробивання своїх інтересів Лі Костеван нарешті отримав право видобувати нафту в Західній Персії на площі у двісті п’ятдесят тисяч квадратних миль. Нафту треба було видобувати і качати, а для цього знадобилося найняти невдоволених «диких» бурильників в Америці, закупити сучасне бурове устаткування, де до зубчастих бурів для їх охолодження подавалася вода під тиском, а також установити парові двигуни для забезпечення машинерії енергією.
Численними були його труднощі, і всі вони не мали стосунку до техніки. Йому довелося звикати до безперервного ескорту з цілого батальйону солдат, бо гори кишіли неприборканими племенами, які не корилися владі Тегерана; жахливі перепади висот перетворювали на кошмар спорудження навіть елементарних доріг; залізничного сполучення як такого майже не існувало; а найгіршим було те, що у країні відчувався страшенний дефіцит горючого пального — як вугілля, так і дров.
Тому Лі вирішив почати з того, що було практично здійсненним у тих конкретних умовах. Свої перші свердловини він обмежив Ларістаном, де залізниця поєднувала місто Лар із Перською затокою і де навколо Лара були поклади вугілля. Невдовзі він виявив, що його дикі бурильники теж мали підкріплений величезним досвідом нюх на нафту. Лі слухав їх з величезною увагою і набував практичного досвіду, яким підкріплював свій диплом з геології, отриманий в Единбурзі. Він швидко збагнув, що нафтопровід є нереалістичним проектом, однаково що «глюком» під час куріння опіуму, але нафту можна було перевозити цистернами залізницею, до того ж британці патрулювали Перську затоку, вважаючи її своїми водами. Портові споруди були примітивними, морських танкерів — обмаль. Та Лі не розчаровувався: упевнений, що попит на нафту зростатиме з кожним роком, він напружено працював над тим, щоб забезпечити іранській нафті комерційний успіх. На його щастя, шах та його уряд були такими бідними, що дохід у 10 000 фунтів був для них астрономічною сумою.
1896 року шаха Насреддіна було вбито буквально за кілька днів до його п’ятдесятирічного ювілею; убивця, такий собі Керман, сказав, що він діяв за наказом шейха Кемаль-уддіна, який «віддячив» своєму родичу шаху за його доброту тим, що став закликати до бунту, а коли спроба зазнала фіаско, він спробував знайти притулок у Константинополі. Його вислали назад до Ірану, де він мав постати перед судом (убивцю повісили раніше), але по дорозі Кемаль-уддін помер, і влада в Ірані досить мирно перейшла до Музафаруддіна. Новий шах почав своє правління з позитивних кроків — урегулював обіг мідних монет і скасував древній податок на м’ясо, але підкилимна змовницька діяльність тривала й далі.
Для Лі то був неспокійний час; виробництво невеликої кількості нафти таки вдалося налагодити, і воно давало певний прибуток, але не ті мільйони, на які він сподівався і які, він, знав, неодмінно будуть.
Не знаючи, що новий шах захворів і здоров’я його слабшає, Лі вирішив відвідати Англію. Він уже не був у Кінросі сім років, навмисне щезнувши з виду; листи до матері він передавав з оказією на
