Лікарня на відлюдді - Олексій Михайлович Волков

— Отже, ти збираєшся знайти місце розриву і ушити? — уточнив Беженар.

— Саме так.

— А ти коли-небудь оперував у гематомі? — він пильно подивився на Олега. — Я знаю, як це — регулярно доводиться. Усі тканини просочені кров'ю, все тече, анатомії — ніякої... Сам чорт ногу зломить. Ще костомаху відшукати у таких умовах та скласти — куди не йшло. А артерію... Тим паче пошкоджену. Ти уяви: якщо там такий розрив судини, що кровообіг порушився, то щойно підійдеш до нього — почне заливати, та й порядно. Як ти виділиш це місце, не пожмакавши судину затискачами, щоб потім зашити? Подумай: якби це хоч трохи нижче на нозі було — я згоден, інша справа. Виділити артерію вище і просуватися по ній до місця пошкодження. А воно у самій пахві! Олег, ми влаштуємо таку кровотечу, що хворого втратимо. Подумай. Не встигнемо потім ампутацію зробити.

— Що ви пропонуєте? — запитав Олег.

— Іти одразу на ампутацію. Нога холодна. Хворого врятуємо.

— А ти, Тарасе, що думаєш?

— Не знаю, — відповів той. — Те, що ти замислив, я точно не зроблю. А чи ти зможеш — тобі краще знати. Я наприклад, слабко уявляю. Великі сумніви. Може, краще так, як надійніше? Ти уявляєш, який струмінь звідти валитиме? Не менший, як тоді з серця. І пальцем не заткаєш. Раз пощастило — це не означає, що і вдруге так станеться.

— Дійсно, — підтримав Беженар. — Більше того, у таких умовах саму ампутацію зробити — також не раз плюнути. Навіть якщо одразу на неї налаштовуватися. Технічно важко. У мене навіть така ідея з'явилася — а якщо його зараз узагалі не оперувати? Гангрена ще не почалася. Днів зо два можна тягнути. Завтра розгребуть дорогу, приїде судинний, з інструментами і рештою... Га? А може, й взагалі до обласної забере.

— Завтра судинний цю ногу вже не врятує, — промовив Олег. — Завтра вже буде пізно.

— Згоден, — кивнув головою Беженар. — Нозі ми підписуємо вирок. Проте збільшуємо шанси самого хворого — і притому істотно. А зараз, якщо вліземо, сильно ризикуємо.

Тиша запанувала лише на кілька секунд.

— Гаразд, — промовив Олег. — Оперувати будемо. Це однозначно. І у мене є ідея. Операцію почнемо з лапаротомії.

— Навіть так? — здивувався Тарас.

— Зайдемо у живіт, — продовжував Женатий, — вийдемо там на здухвинну артерію, і один із нас до кінця операції лишиться там. Якщо почне кровити на нозі — просто перетисне артерію пальцем — і все. Це буде наша страховка, щоб не втратити хворого. Гадаю, зайва дірка у животі — це в даному випадку дрібниці. А ми троє оперуємо на нозі. Спробуємо. Не вдасться — то ампутуємо. Все-таки шанс ногу врятувати, ще не пізно.

— Оригінальна ідея... — пробурмотів Беженар. — І теоретично підлягає виконанню...

 — Ти у животі лишишся, — Олег подивився на Голоюха. — А ми з Валентином Івановичем на нозі попрацюємо, він регулярно у гематомах оперує. Ліда гачки потримає.

 — На який час розраховувати? — обізвався нарешті Щур, який слухав усе це мовчки.

 — Спитай щось легше, — відповів Олег.

 — І так завжди... — простогнав той. — Давай, Наталю, ардуан. Уперед, обробляйтеся.

***

Чорний джип заїхав на територію лікарні і зробив поворот на дев'яносто градусів біля хірургічного корпусу, де ще кілька годин тому висаджував Ліду та Савчука «подарунок президента». А потім масивний автомобіль поповз по неторканому сніговому покриву, що сягав вище його бампера. Навіть такій пристосованій машині було важко. Соваючись задом із боку на бік, джип завернув за кут ЛОР-корпусу в напрямку моргу і зник у темряві.

***

Напруга в операційній зростала. Усе робилося практично мовчки. Голоюх стояв трохи зігнутий та боком, оскільки відсунувся від столу, наскільки міг, щоб не заважати іншим оперуючим. Одна рука його була запхана глибоко у живіт хворого через рану, обкладену стерильною білизною. Пальці торкалися навпомацки судини завтовшки як його власний палець, відчуваючи її тугі ритмічні напружені поштовхи, щоб у будь-який момент натиснути на неї.

 — У тебе все гаразд? — Олег повернув голову до Щура.

 — Повний порядок.

 — Який тиск?

 — Сто тридцять на вісімдесят.

 — Зараз фугоне...

 — Олег Вікторович, за фасцію потрібно зайти, — промовив Беженар. — Ось фасція. Може, під нею?

 — Господи, як розігнало... — бурмотів Олег.

 — Я попереджав...

 — Ножиці! — Олег простяг руку операційній сестрі. — Тарасику, ти тримаєш?

 — Палець на артерії, — відповів той.

 Дзенькали інструменти. На якийсь час запанувала мовчанка.

— Стоп, — несподівано промовив Олег. — Ось же вона. Все, як належить, зі стегнового каналу. Ось вена поруч. Ми на ній уже п'ять хвилин сидимо.

— Дійсно, — погодився Беженар. — От тільки пульсу не чути. Чому вона не пульсує?

— Чорт зна що... — погодився Олег. — Нічого не розумію. Якби розрив судини був нижче, то тут вона мала би пульсувати.

— Може, вище? — озвався Голоюх.

— Де — вище? — не зрозумів Олег. — Я зараз із тобою за палець поздоровкаюся, за той, яким ти тримаєш. Е-е, друже! А ти, часом, не перетис її?

— Ні, тільки торкаюся.

— І що?

— Бухає, як ненормальна.

— А за кілька сантиметрів вже не бухає... — констатував Олег. — І розриву не видно. Що за чортівня? Тромб?

— Напевно, тромб, — погодився Беженар. — Я мав із таким справу. Буває, при травмах рветься лише внутрішня оболонка артерії, і тоді на цьому місці починає утворюватися згусток. У мене раз таке було при вивиху плеча. Кликав судинного хірурга і видаляли з ним тромб із плечової артерії. Довжелезний, наче хробак, а завтовшки як ціла судина.

— А гематома в нашому випадку, — закінчив його думку Олег, — виходить, сама по собі — від розриву якоїсь дрібної артеріальної гілки.

— Очевидно, так, — кивнув Беженар. — Удар саме сюди й при— йшовся.

— Як він нас намахав! — обурився Олег.

— Просто кинув... бізнесмен цей... — уточнив Тарас.

— Отже, що ми робимо? Я не розумію! — знову взявся до хірургів Щур, вловивши зміну атмосфери. — Хворий, між іншим, під наркозом, може, ви забули?

— Артерію потрібно розкривати, — сказав Олег.