На білому світі - Микола Якович Зарудний

— Звичайно, більше цього не буде.

— А ви, молодий чоловіче,— це до Платона,— повинні були доставити хвору дівчину додому, а не возити в ліс…

— Я сама його попросила, він не винен,— захищала Наталка.

— Товаришу Гайворон,— не слухав дівчину майор,— за порушення правил експлуатації автотранспорту штрафую вас на суму…

— Тату, заплати!

— Ні, я сам.— Платон поспішно взяв квитанцію і вибіг на вулицю.

— Ми вас підвеземо додому,— почув голос Наталки.

— Сідайте,— запросив полковник і подав руку.— Будемо знайомі — Нарбутов, Михайло Костянтинович.

— Гайворон, Платон Андрійович.

— Ви пробачте моїй Наталці сьогоднішню історію. Розумієте, у неї хворе серце, лікарі забороняють ходити, а вона,— з докором подивився на дочку,— пускається в такі мандри…

— Є цікавіші теми для розмови,— перебила Наталка батька.

— Як можна, зовсім не знаючи машини, сідати за кермо? — не заспокоювався Нарбутов.

— Ти мене погано вчив, батьку.

— Уявіть собі мій стан, я приїхав з роботи, не встиг умитись, дивлюсь: нема ні машини, ні Наталки…

— Мені хотілось поїхати до лісу…

Біля багатоповерхового будинку на бульварі полковник загальмував.

— Зайдімо до нас, повечеряймо, згода?

— Ідея! — сказала Наталка. Платон відмовлявся, але не дуже…

Ольга Аркадіївна — мати Наталки — зустріла дочку емоційною сумішшю сліз і радості. Негайно полічила пульс і запропонувала ліки, які та слухняно випила. Після цих процедур дівчину поклали в їдальні на тахту. Тим часом Михайло Костянтинович переодягнувся в цивільний костюм і приніс з холодильника все, що там стояло в баночках, каструлях, мисках.

— Допомагайте,— сказав просто, як своїй людині в домі, Платонові.

— Сидіть, сидіть,— запротестувала господиня, але юнак уже був на кухні і чистив оселедця.

— Якими б ми були солдатами з Платоном, коли б самі не добули закуски,— гукав Нарбутов.

— Солдат з тебе, батьку, ще туди-сюди, а кухар — нікудишній.

— Наталочко, не підривай авторитету, бо посаджу на «губу»,— обіцяє Михайло Костянтинович.

— Почалося,— усміхається Ольга Аркадіївна, звертаючись до Платона,— вони в мене обоє забіяки.

Нарбутов дістає з холодильника пляшку коньяку і передає Платонові, сам бере сифон з водою.

— Кроком руш! — парадним кроком ідуть в їдальню. Наталка сміється.

Гайворон почував себе зовсім невимушено в колі дружної сім'ї, здавалось, що він знає цих людей уже багато літ.

— По конях! — піднімає чарку полковник.— За успішне завершення героїчного автопробігу Наталки Нарбутової, неслухняного дівчиська і за…

— За наше знайомство,— кидає погляд на юнака Наталка, а після паузи додає: — 3 автоінспекцією… Вогонь!

*

Платон повертався від Нарбутових пізно. Попрощавшись, Наталка пішла спати, а вони ще довго сиділи з Михайлом Костянтиновичем на балконі, повитому диким виноградом, курили. Якось непомітно для себе, хлопець довірливо розповів Нарбутову про своє життя, про матір, про село і про сьогоднішню зустріч з його дочкою.

Від згадки про Наталку обличчя Нарбутова враз посмутнішало:

— Вона сама не знає, яке хворе в неї серце… Захворіла ще в десятому класі… ось уже четвертий рік… Возили по лікарях, лежала кілька місяців у клініці Амосова. Треба робити операцію, але лікарі не гарантують, що вона виживе… Отаке, Платоне, горе у нас. Але про її хворобу у нас в домі ніхто не говорить… тримаємось з Ольгою. Ви заходьте до нас, якщо матимете бажання.

— Я прийду…

Біля кінотеатру «Україна» Платон мимоволі зупинився; з величезного, на всю стіну, плаката на нього дивилась… Наталка. Геть такою вона була тоді в лісі. Демонструвався фільм: у головній ролі — зірка польського екрану Інга Томбрзинська. Так ось на кого схожа його знайома…

Фільм був смішний і дотепний, але артистка не сподобалась Платонові, хоч, справді, схожість з Наталкою велика. Артистка півфільму провела на пляжі, демонструючи свої форми і купальники, до неї приставали якісь молодики з вусиками, в чорних окулярах… Платон уявляв на місці героїні Наталку і не міг спокійно сидіти, ледве дочекався кінця картини.

На другий день, ідучи на роботу, Платон вирішив, що до дівчини сьогодні не піде, треба зачекати кілька днів, а потім, ніби ненароком, зайти. І взагалі слід стримувати свої почуття, бо всі ці тимчасові захоплення тільки забирають час і одривають від навчання. Він мусить забути про все та взятися за науку. Рішення — залізне. Роботу на станції залишить. На ощадній книжці буде трохи грошей. Ніяких дівчат. Академія — лабораторії — гуртожиток, раз на тиждень — кіно. Все.

Але що ближче був кінець роботи, то помітніше хиталась залізна програма, вироблена Гайвороном. А коли прийняв душ і переодягнувся, зловив себе на думці, що, доки не розпочався навчальний рік, він може дати собі повну волю. Зрештою, просто навідає хвору дівчину. І він пішов на бульвар Лесі Українки. Наталка побачила його ще з балкона:

— Платоне! Принесіть мені морозива!

Гайворон побіг на майдан, накупив морозива і, захекавшись, не чекаючи, коли звільниться ліфт, одним духом подолав чотири поверхи.

— Навіщо стільки? Мені цього морозива вистачить на тиждень.

— Їжте на здоров'я.

— Давай говорити одне одному «ти», згода? — запропонувала Наталка.

— Згода.

Вони розмовляли, потім пили чай, і гість ще довго сидів би поруч дівчини, але на балкон заглянула Ольга Аркадіївна:

— Наталко, лікар прийшов.

— Ти… ти ще прийдеш?

— Прийду, Наталко…

З вулиці він ще раз побачив її на балконі. Дівчина зірвала гілку