Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

розділені часом, який пройшов від дня його народження до моєї появи на світ, і час цей був занадто інтенсивним, запровадив стільки змін, що їх вистачило б на життя кількох поколінь, і тому наша різниця у віці значно більша, ніж цифра, якою вона вимірюється. Я ніколи не зможу збагнути, як можна не пам'ятати, якого кольору очі в твоєї дружини, які книги читають зараз твої діти, про які іграшки мріють, чим займаються, поки тебе немає вдома. Не зможу збагнути, навіщо тоді мати дружину і дітей, якщо все це тебе не цікавить.

Я не сказала цього Сильвестрову, але мені здається, що його проблема зовсім не в тому, що він переріс своє оточення і тому тепер нудиться. Навпаки, він занадто добре відповідає своєму оточенню, і коли розповідає про своїх друзів, то насправді дуже добре розуміє мотиви їхніх вчинків, просто намагається краще виглядати в моїх очах. Його проблема в тому, що він уже досягнув успіху. Що його енергійна та діяльна натура цілком змогла себе реалізувати, і тепер, коли бізнес уже налагоджено і він не вимагає таких нелюдських зусиль, як раніше, у Сильвестрова раптом почав з'являтися час на відпочинок. Людині менш діяльній і його теперішня зайнятість видавалася б надмірною, але такі люди не досягають високих позицій у бізнесі. Вільний час і надмір енергії почали з'являтися й у друзів із оточення Сильвестрова. Але звичка концентрувати всі зусилля в одному напрямку, без якої вони ніколи не досягнули б того, чого досягнули, ця звичка уже встигла стати їхньою другою натурою. І тому навіть у Варшаві, під час кількаденної відпустки з свіжозавойованою і суттєво молодшою за себе коханкою, Сильвестров не може позбутися потреби щоранку перечитувати привезені з собою газети, які давно втратили свою актуальність, нервово клацає по каналах телевізора, хоча не розуміє польської, слухняно прогулюється зі мною по моїх улюблених місцях Варшави й робить вигляд, ніби все це йому подобається, хоча відчутно, що насправді він нудиться. Йому бракує напруженого робочого ритму, бракує постійних телефонних дзвінків, бракує проблем, які терміново потрібно вирішувати і щоразу доводити власну спритність і боєздатність, бракує підлеглих, готових занотувати кожне слово, кожну цінну вказівку шефа. Він розівчився відпочивати і тепер може тільки накопичувати втому і стрес, намагаючись забути про них, постійно збільшуючи дозу цього стресу та ігноруючи все більшу втому й роздратованість.

Аби отримувати нові й нові перемоги у щоденній боротьбі з конкуренцією, він повинен непохитно вірити у власні сили, — імідж переможця виключає наявність будь-яких проблем, тим більше особистих. Тому не залишається нічого іншого, як просто ігнорувати все, що по-іншому могло б стати проблемою. Це у його друзів погаслі очі й проблеми в сім'ї — його власні очі, як і сім'я, у повному порядку, а на дрібниці можна не звертати уваги. І ця стратегія боротьби загалом могла б бути правильною, якби не результат. Замість повільних і малопомітних утрат Сильвестров опинився перед загрозою повної капітуляції, адже те, що він ігнорував, боячись виникнення проблем, просто зникло з його життя. І залишило по собі пустку, відсутній погляд і невиразне знизування плечима замість відповідей на певні питання.

Цікаво, що він розповідатиме дружині, коли повернеться в Полтаву? Мабуть, про те, як матюкаються прибиральниці в готелі, — смачно матюкаються, я мало від кого таке чула: «Смєрдзі, як ясни гвінт».

Епілог

Софійка і Сильвестров після тієї поїздки більше не бачилися. У неї народилася донечка, на рік молодша за Настю, але вже через десять місяців різниця у віці між обома дівчатками перестала бути помітною. Усе життя їх уважатимуть сестрами-близнючками. Після пологів із тіла Софійки безслідно зникли шрам від апендициту й родимка у формі серця. Лео Лонґ запропонував їй одружитися того ж дня, коли й покинутий Танею Сидір.

Сильвестров щороку на Різдво присилає Софійці листівку з видрукуваним на комп'ютері текстом привітання, яку власноручно підписує. Гроші, які позичав у неї у Варшаві, так і не віддав.

КОМАШИНА ТАРЗАНКА
Повість

— Дідусь помер. Збила машина, — сказала в трубку мама і від’єдналася.

Сарона стояла посеред супермаркету з візком, забитим продуктами, які збиралася сьогодні завезти на село, бабі з дідом. Вона ніколи не вміла вчасно відреагувати на повідомлення про смерть, і їй завжди було трохи незручно, коли в таких випадках на очах інших сльози з’являлися швидше, ніж у неї. Зараз на думку теж спадали чомусь самі дурниці. Вона нерішуче зупинилася і застиглим поглядом вдивлялася у спину товстої тітоньки перед собою, яка спершу довго й уважно вивчала вміст полиць із низькокалорійною їжею, а потім розвернулася і звично покидала у візок солодкі напої, джеми, шоколадні тістечка, чіпси, консерви та інше, від чого Сарона на її місці стрималася б. Та і на своєму стримувалася. Потім вона втратила тітоньку з поля зору і почала уважно роздивлятися заплутану мапу острівців свіжих слідів на щойно вимитій прибиральницею підлозі, вологі смуги на якій швидко висихали. Запах миючого засобу, яким користувалася прибиральниця, був неприємним, і Сарона з недоречною старанністю намагалася пригадати, який саме це засіб, а одночасно картала сама себе за такі недоречні думки.

Потім їй пригадалося, як дід возив їх на ожину, шестирічну Сарону і двох молодших сестер. Мама на літо завжди відправляла їх до бабусі в село. Дід тоді нещодавно купив «Волинянку» і дуже тішився, що тепер може проїхати у таких місцях, де будь-яка інша машина застрягне. І хоча в машині було тільки два сидячих місця спереду, проблему було вирішено за допомогою додаткових табуреток, які совгалися по салону під час руху. Щоб не впасти з них, треба було триматися руками за спеціально поприкріплювані дідусем до брезенту шкіряні ремені. Підкидало дуже сильно, але всі мужньо терпіли і ніхто не плакав. Особливо складно переїздили доволі широкий рів, яким було перегороджено вулицю через дві хати від дідової з бабою оселі. Напевно, цей рів має якесь надзвичайно важливе господарське значення і його неможливо засипати, навіть частково, аби машинам легше було проїздити, бо він зберігся у