Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Читаємо онлайн Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
розповідати про свою податкову, або витягне з сумки домашні капці. І невідомо, що з цього гірше. Але найжахливіше в цьому всьому те, що більше мені не вдасться забутись і вимріяти собі старшого, досвідченого й ніжного коханця, а доведеться постійно бачити перед собою цілеспрямованого чоловіка дії, для якого інтенсивність любощів вимірюється тривалістю акту, якомога більшою кількістю механічних рухів, зосередженим совганням у мені й коротким зітханням у кінці. І ще він чомусь пощипував пиптики моїх грудей, — це було не дуже боляче, але неприємно. Мабуть, груди його дружини, що вигодували двох дітей, більш загартовані. А можливо, їй це навіть подобається.

Його розповіді про сім'ю дуже фрагментарні та неохочі. Не можу збагнути чому: соромиться своєї зради чи справді так мало думає про сім'ю, що навіть розповідати не хочеться. А можливо, це його спроба захистити від мене свій світ, поставити чітку межу в наших стосунках.

Його дружина має красиве слов'янське ім'я Леда, хоча, можливо, мені просто почулося і насправді вона Ліда, дружина схожа на мене «внешностью», хоча і не відомо, що саме це означає, бо про деталі її зовнішності мені так і не вдалося довідатися нічого конкретного, вона категорично проти впровадження у побут сім'ї української мови. На питання «чому» Сильвестров тільки невизначено знизує плечима. Їхні діти вже ходять до школи, але їхнім вихованням займається переважно дружина: обов'язком Сильвестрова є наповнення сімейного бюджету. Йому подобається, що я швидко збуджуюся і що секс мені цікавий: із дружиною в них це відбувається у кращому випадку раз на місяць, бо «устаєм оба». На питання про те, чи вистачає йому такої частотності, він лише знову знизує плечима. Довідавшись причину моєї кровотечі після першого стосунку, він реагує досить несподівано:

— Ти знаешь, если что, я готов помочь материально, но оставить семью не могу.

Цікаво, чи бувають у нього моменти, коли він керується самими лише емоціями і забуває про обов'язки, плани й боротьбу за виживання на ринку.

Але найбільше мене дратує моя власна поведінка, те, що я ведуся на все це і намагаюся викликати емоції у цього чоловіка, психіка якого надійно захищена від будь-яких емоцій, як негативних, так і позитивних. Мабуть, це вже ближче до спортивної цікавості і спроб позбутися комплексу меншовартості. Зрештою, сама собі винна, адже моя теорія про те, що втрата цноти не повинна ставати жодною травматичною чи, навпаки, романтичною подією, що це просто механічний акт і потрібно його пережити, не прив'язуючи надто сильної емоційної ваги до особи людини, яка позбавляє тебе цноти. Тільки тоді можна подолати психологічний бар'єр залежності й дозволити партнерові зробити необхідне замість того, аби змиритися з його наполегливістю. Чомусь мені здавалося, що саме така пригода, фактично з першим-ліпшим чоловіком, дозволить мені пережити цей процес без традиційного в таких випадках психологічного дискомфорту. І позбавлена емоцій натура Сильвестрова ідеально вписується у вимоги моєї концепції. Але і в цьому випадку, як і в багатьох інших, теорія виявилася набагато більш далекою від практики, ніж я сподівалася.

Замість зверхності і легкості я почувала невпевненість у собі і майже приниження. З кожною наступною годиною, проведеною разом, Сильвестров ставав усе сміливішим, — мабуть, вважав, що безкінечні оповіді про його бізнесові успіхи зачаровують мене все більше. Можливо, йому здавалося, що його невтомна ерекція й спроможність здійснити статевий акт тричі на день переконують мене в його коханні і мені не заважає, скажімо, відсутній вираз його обличчя, який повертався до нього щоразу після того, як він кінчав, а потім, мало не позіхаючи, ретельно гладив мій клітор, час від часу підслинюючи палець. Мені щоразу здавалося, ніби він дивиться на годинник і дратується через те, що я так довго не можу кінчити, я відчувала себе майже винною і часом порушувала прийняте колись рішення ніколи не симулювати оргазму. Мабуть, йому здавалося, що він поводить себе цілком природньо і закохано, коли одягає вранці свої позашивані спортивні й заглиблюється у перечитування привезених із собою газет.

Він ніби замотаний скотчем, — ця плівка прозора, майже непомітна зовні, хіба що підозрілий блиск шкіри і вічно розширені пори, — можливо, через це у нього понижена чутливість. Або ж навпаки, він настільки вразливий, що це доводиться ховати під грубим шаром показної черствості. Як, наприклад, він ховає власне тіло, яке все ще у досить непоганій формі, ховає під турецьким светром у класичних кольорах, купленим у підземному переході в Тулузі, так, ніби там немає більш пристосованих для шопінгу місць, ховає за враженням від китайських дерматинових черевиків із жахливими позолоченими пряжками, привезених із Гамбурга, хоча і не зрозуміло навіщо, — ніби в Полтаві бракує турецького і китайського. Під вітчизняною білизною в квіточки, ніжні голубенькі фіалки, під шкарпетками в «йолочкі» кольору канцелярського фіолету.

Цікаво, що сказав би про нього батько, у якого ідеальний смак у всьому і який ненавидить дешеві й випадкові речі, поп-музику, кічові картини, ненавидить людей, які ходять в оперу в брудних чи спортивних речах, людей, які харчуються неякісними продуктами, хоча можуть собі дозволити якісні, людей, яких у житті не цікавить ніхто й ніщо, крім них самих. Хоча останнього не позбавлений і сам батько — можливо, тому найбільше ненавидить це в інших.

На поезії, та і на літературі загалом, Сильвестров знається непогано. Усі вірші, крім своїх власних, здатен оцінювати критично й самостійно, не прислухаючись до думки «знающих людей». Непогано орієнтується і в сучасному живописі. Принаймні з частиною його смаків у цьому я могла б погодитися. Але тим більше незбагненним виглядає його цілковитий спокій і брак докорів сумління у всьому, що стосується його бізнесу. На запитання, як він себе почуває, коли пенсіонери віддають останні копійки за його нафту-«панацею», Сильвестров мовчки дивиться на мене спокійним незворушним поглядом. Мабуть, його підлеглих цей погляд гіпнотизує, але мене тільки дратує.

— Так нада, — каже він. — В бізнесе па-другому нельзя.

Я не дуже розумію, що і як треба, не зворушує мене й історія про різдвяні знижки для пенсіонерів, як і харитативна діяльність на користь юної літературної ґенерації. Сильвестров власним коштом видав три збірки молодих полтавських поетес Куїнджі, Сурікової і Васнєцової: «О, любовь», «Серенада сердца», «Листопад». Каже, прізвища йому сподобалися — віршів не читав. Прізвища справді

Відгуки про книгу Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: