Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
На Сiчi всi вiд раннього-рана прочували щось добре, радiсне.
Ось-ось, сьогоднi, наспiє якась добра вiстка про тих, що їх Сiч-мати у похiд вiдправила в далекий турецький свiт ширити славу християнського козацького низового лицарства…
З того часу, як Жук вибрався на Варну, не приходила вiд нього жодна вiстка. Коли б похiд не повiвся, то вернув би хтось звiстити нещастя. Хiба ж усi не пропали.
Аж тої погiдної гарної днини рано почувся далеко внизу Днiпра гарматний пострiл, за ним другий, третiй. Iзгук гармат не вгавав, начеб здобували фортецю.
- Гей, братики! Та це хiба нашi вертають.
Хтось побiг на дзвiницю i вдарив у дзвони. По Сiчi пролетiв блискавкою веселий гомiн: нашi вертають!
Усе заворушилося. Кожний кидав роботу i бiг на сiчовий вал. А дехто на радощах забувся i бiг з тим, що держав у руках: той - з сокирою, той - з молотом, цей - з рушницею. Сiчовi вали вкрились людьми, мов мурашками. Усi видивляли очi вниз Днiпра. Дехто повилазив на баню церкви.
Аж ось показалися на Днiпрi байдаки. Помiтили їх тi, що були на церковнiй банi.
- Вертають, справдi вертають. Пливуть i турецькi галери…
Вони плили рядком одна за одною.
Козаки вигукували i викидали вгору шапками. Тепер вже нiхто не сумнiвався, що вертали з побiдою.
На валах стали стрiляти з гармат на привiтання.
Вийшов кошовий батько з булавою пiд бунчуками з старшиною, вийшов сiчовий пiп з процесiєю.
- Слава нашим лицарям!
- Побiда! - гукали з байдакiв. - Турки дiстали доброго чосу, що попам'ятають…
- Де отаман? - питали.
- Наш славний отаман, Сагайдачний, позаду.
- А Жук?
- Полiг, сердега, царство йому небесне.
Надплили i галери. На помостi отамана маяв малиновий козацький прапор. Побiч нього стояв Сагайдачний iз старшиною. Тут стояла сiчова музика. Бринiли бандури, дзвонили решета, свистiли свистiлки.
- Слава Сагайдачному! - гукали з усiх сторiн. Коли трохи стишилося, заспiвав сiчовий пiп:
- З нами Бог, розумiйте язици i покоряйтеся, яко з нами Бог.
Зараз пiдхопили пiсню дячки, а за ними увесь народ, познiмавши шапки. Козаки на байдаках хрестилися на церкву i дякували Богу, що їм щасливо дозволив вернутися. А вже турецькi бранцi впали на колiнки, хрестилися днiпровою водою i плакали з радощiв, що знову вернулися на яснi зорi, на чистi води, у край веселий.
Пiп благословив їх хрестом. Тодi стали припинати байдаки до повбиваних палiв, галери закинули якорi, i козацтво стало виходити на берег. Зароїлося народу, мов у муравейнику. Позбiгали з валiв i шукали знайомих. Повiтанням не було кiнця.
Був тут старий Жмайло. Вiн обнiмав Марка i Сагайдачного.
Сагайдачний пiшов прямо у церкву за попом, тут впав ниць перед тетраподом i дякував Богу. Залунала благодарственна пiсня за вiднесену побiду.
З церкви пiшов Сагайдачний до кошового з докладом про похiд. Старшина, слухаючи цього, не могла з дива вийти.
- Так воно, панове отамання, - кiнчив Сагайдачний. - Варна зруйнована, а Очакiв без суден… Тепер можна йти у морський похiд хоч би й зараз. Поперечних ланцюгiв теж немає…
Зараз по обiдi стали переносити здобичу з байдакiв у Сiч. За тим наглядав Жмайло. Гармати поскладано пiд майстернею. Iншу зброю, одежу, сукна, оксамити, шовки, парчу поскладано в магазинах, а грошi в мiшках зложено в домi кошового.
Сагайдачний був дуже знеможений. За той час вiн дуже змарнiв на лицi i висох. Вiн же увесь час походу мусив про все тямити.
Вiн зайшов у домiвку генерального обозного, поклавсь на лежанку i крiпко заснув. Потурнаковi порадив, щоб той по Сiчi не вештався, а держався його боку. Антошковi приказав пильнувати дверей i нiкого сюди не пускати.
Другої днини сонце вже стояло високо, як Сагайдачний прокинувся. Поперед усього вiн викупався в Днiпрi i перевдягся у празничну одежу, котру принiс йому Антошко з куреня.
На майданi проходжалося багато народу. Населення Сiчi побiльшилося шiстьма тисячами турецьких бранцiв. То був рiзноманiтний народ. Були тут переважно українцi: козаки, селяни i мiщани. Були ляхи, волохи, угри, серби i болгари. Усi вони дiлили однакову долю, носили однаке ярмо, тож покористувались доброю нагодою та видобулися з турецького пекла. Тi три дiвчини, що втiкали з гарему варненського пашi, жили тепер таки на галерi, бо у Сiчi жiнкам не вiльно було жити. З ними було найбiльше клопоту, бо не було їх де примiстити. У степ годi було їх прогнати.
Остаточно Сагайдачний передав їх одному сiмейному козаковi-старшинi, що вертався у хутiр i згодився забрати їх до себе.
В домi кошового переночували i попаювали золото. Подiлено його на три частини. Одна йшла на сiчову церкву i майбутню школу, котру Сагайдачний настоював заснувати, одна - на сiчовий скарб, третя частина пiшла до подiлу мiж товаришiв, якi були у походi. Коли хто полiг iз сiмейних паланчиних товаришiв, то його пай передавали для сирiт. На тому знову настоював Сагайдачний.
По тiм узяв Сагайдачний кошового на сторону i каже:
- Перш усього, кошовий батьку, у мене одно пильне дiло, яке треба негайно поладнати. Я вже говорив вчора перед старшиною, що приїхав з нами один потурнак, котрий у сiм походi козацтву багато прислужився. Я був би своєю головою, нiде правди дiти, цього не вигадав, i ми всi були би попропадали, як рудi мишi, коли б не вiн. Людина освiчена, розумна, хитра i щира. Вiн сердечно сповiдався перед нами i каявся. Треба повести дiло так, щоб козацтво простило цього наверненого грiшника i прийняло його до громади. Вiн може на будуче козацтву дуже прислужитися своїм розумом i досвiдом. Я йому поручив безпечнiсть, i у цьому моя честь зачеплена, бо Сагайдачний не може не додержати того, за що поручився. Треба би робити усе iззагаряча, поки козацтво захоплене радощами з великої побiди. Треба завтра скликати велику раду. Потурнак має багато ворогiв помiж тими бранцями, що ми їх з Варни привезли. Не треба їм багато лишати часу, бо як рознесуть помiж козацтвом про його вчинки, то можуть нам його з рук вирвати i на куски пошматувати.
- Добре, назавтра ми скличемо раду. Я
