Дотик - Колін Маккалоу

Александр уважно поглянув у очі Самерсу і зітхнув:

— Ненадійний доказ, еге ж? І більше жодного не було виявлено?

— Жодного, сер. Напевне, він виявляв велику обережність.

— Як ти гадаєш, нам вдасться з’їхати з цієї справи?

— Жодної надії, сер, навіть якщо ви особисто візьметеся за неї.

— Значить, залишається триматися з гідністю заради членів моєї родини і підготувати їх до найгіршого.

— Виходить, що так, сер.

— Якби ж то вона поділилася своїми підозрами з Рубі чи з тобою!

— Можливо, — з непевністю мовив Самерс, — що вона з самого початку була впевнена, що все скінчиться тим, що Сем зведе на Анну наклеп, і тому вирішила не вплутувати сюди Анну взагалі.

— Так, мабуть, так воно й було. Бідолаха Джейд! Я перед нею у великому боргу.

— Не знаю, чи думала вона про це взагалі. Вона зробила це заради Анни, і тільки заради неї.

— Кого порадили найняти мої адвокати?

— Сера Юстаса Гіт-Боттомлі, сер. Уже немолодий чолов’яга, але все ж таки член Королівської асоціації адвокатів і найвідоміший адвокат у кримінальних справах — принаймні така репутація склалася у нього в Австралії, — сказав Самерс.

Перед від’їздом з Сіднея до Кінроса Александр зробив усе, що міг. Разом з сером Юстасом (який не передбачав іншого рішення, окрім смертного вироку, у тому випадку якщо звинувачена не візьме свої слова назад) він задіяв усі свої зв’язки для того, щоб гарантувати прихильність судді, який вестиме справу, і щоб вирок зачитали без свідків у Батерсті, а не в Сіднеї. І якомога швидше. Сер Юстас подорожував у приватному вагоні Александра аж до Літгоу, де його відчепили і під’єднали до потягу на Кінрос, а далі він поїхав сам до Батерста в купе першого класу, у той час як решта публіки юрмилася в другому класі, емоційно обговорюючи англійське право і раціональність та обґрунтованість його застосування в колоніях.

Його розмова з Джейд у батерстській тюрмі була марною справою. Хоч як він не умовляв, не улещував та не обіцяв, дівчина вперто стояла на своєму: вона не зречеться своїх слів, вона пишається тим, що зробила, вона помстилася за свою дитинку Анну.

Коли Александр прибув на станцію в Кінросі, на платформі його зустрічала тільки Рубі.

Її вигляд шокував Александра — невже я і сам так швидко постарів, як вона? Її волосся і досі мало свій прекрасний натуральний колір, але Рубі так поправилася, що її очі мало не тонули в пампушках плоті, талія геть зникла, а руки стали короткими й товстими, як щупальці морської зірки. Але він поцілував її, взяв під руку і пішов з нею крізь кімнату для пасажирів.

— До тебе чи до мене? — спитав він, коли вони вийшли надвір.

— Спочатку — ненадовго до мене, — відповіла вона. — Треба обговорити деякі речі, про які ти не зможеш поговорити ні з Елізабет, ні з Нелл.

Александр з полегшенням побачив, що місто і досі виглядало належним чином, незважаючи на скорочення контингенту муніципальних робітників удвічі. Його вулиці були чисті та чепурні, будинки — в доброму стані, клумби на Кінрос-сквер повнилися жоржинами, нагідками та хризантемами — квітами кінця літа. То було буяння жовтого, помаранчевого, червоного та кремового кольорів. От і добре! Садівники Суня По зробили так, як він наказав: вирили в насипаній набережній котлован і змонтували в ньому гігантський механізм, що рухав десятифутові стрілки квіткового годинника дванадцять годин на добу. Найцікавішим було те, що цей годинник був досить точним: він показував зараз пів на четверту. Естрада для оркестру була свіжопофарбованою.

«Цікаво, хто це зробив, Сем чи отой п’яничка Скрипс?»

Дерева вздовж вулиць помітно підросли — лаври, які почали розцвітати, мелалеуки, чиї стовбури були вкриті корою, схожою на шари потрісканої зеленої фарби, — та годі вам, сер Александре, досить думати метафорами, пов’язаними з фарбою!

Він страшенно скучав за містом, яке мало його ім’я, але відразу ж захотів ушитися з нього подалі, щойно до нього приїхав! І чому люди не чинять так як слід, чому не керуються у своєму житті логікою, здоровим глуздом та розумом? Чому вони носяться, як перекотиполе, гнане вихором спекотного літнього дня? Чому чоловіки не люблять своїх дружин, дружини — чоловіків, а діти — і перших, і других? Чому те, що роз’єднує людей, завжди переважує те, що їх єднає? Чому тіло старіє швидше, аніж мозок, що рухає ним? Чому довкола мене так багато людей, але я такий самотній? Чому багаття горить так само яскраво, але його полум’я вже не гріє так сильно, як раніше?

— Я розтовстіла, — мовила Рубі, сідаючи на диван у своєму будуарі і махаючи гофрованим віялом коричневого кольору.

— Та бачу, — сказав він, сідаючи напроти.

— Це тебе дратує, Александре?

— Так.

— Гарної людини мусить бути багато.

— Серед мешканців міста крилася потвора.

— Дуже хитра потвора, якій вдалося переконати половину мешканців у тому, що він — не потвора, а безневинний чоловік, що виконує випадкову роботу.

— Він — ідол дуреп на кшталт Теодори Дженкінс.

— Звісно, такі, як він, — якраз для неї. Мабуть, він отримував величезне задоволення від того, що зачарував її так, що вона просто обожнювала його: бач, не зазіхав на беззахисних вдовиць та незайманок, а лише мастурбував від того, що вони на нього слини пускали.

— Як там Елізабет? І Нелл?

— Елізабет, в основному, така ж, як і завжди. Нелл помирає від бажання зустрітися з татком.

— Анна?

— Має народити через місяць.

— Принаймні ми знатимемо, від кого дитина. — Самерс упевнений, що то був Сем О’Доннел. Він був присутній тоді, коли Анна впізнала собаку, і, гадаю, в той момент він краще бачив вираз обличчя Анни, аніж це вдалося Джейд.

— Браво, Самерсе!

— Тут є важливіша справа, Рубі. Як мені сказати Елізабет, що Джейд повісять?

Обличчя Рубі ще більше зморщилося.

— Ой, Александре, не кажи цього!

— Але ж від цього нікуди не дінешся.

— Але… але чому ти такий упевнений, що її повісять?

Александр поліз рукою в кишеню і витягнув звідти сигару.

— Ти іще палиш?

— Так, дай мені сигару! Але звідки ти знаєш, що її саме повісять?

— Тому що Джейд — політичний пішак, заручниця політики. І прихильники вільної торгівлі, і протекціоністи, не кажучи вже про профспілки, які зараз намагаються прищепити собі нове ім’я — лейбористи, — усі вони хочуть донести до публіки, що вони налаштовані проти китайців, що вони дослухаються до голосу народу, коли настане слушна година,