Дотик - Колін Маккалоу
— Ти прекрасно виглядаєш, Нелл, — мовив він, ніжно поцілував її в губи і провів до крісла побіля свого. — Налити трохи хересу для моєї дорослої доньки? — спитав він.
— Так, будь ласка, татку. Мені вже п’ятнадцять, і мама каже, що мені вже пора навчитися потроху пити вино. — Вона поглянула на батька іскристими від радості очима. — Увесь секрет у тому, щоб завжди пити небагато.
— Саме тому тобі дають херес у спеціальному келиху для хересу. — Він підняв свій келих, щоб випити під тост, і Елізабет теж підняла. — За нашу прекрасну доньку Елеонору. Нехай їй завжди щастить.
— Нехай щастить, — луною відізвалася Елізабет.
Завжди чутлива до атмосфери, Нелл ані словом не згадала Джейд та їхні біди. Натомість вона зосередилася на тому, що розповіла батьку про ту роботу, яку їй ввірила Рубі, і під час розповіді виявила чималу здатність до самоіронії, охоче розповідала про свої промахи, помилки, а також про те, як приємно було працювати з чоловіками, коли вони забували, що ти — жінка.
— Це трапляється у критичних ситуаціях, — пояснила вона, — коли єдиним, хто бачить вихід, є Нелл Кінрос, якій можна довіритися.
Від цієї теми вона перейшла до пожвавленої дискусії з Александром, темою якої були технічні проблеми, що виникли під час ціанідного збагачення руди, потім спалахнула гостра суперечка про переваги прямого та змінного струму. Прихильниками змінного струму були здебільшого молоді люди; Александр уважав змінний струм марнотратством, переваги якого були явно перебільшені.
— Татку, Франті довів, що змінний струм здатен працювати з більшим навантаженням! Приводити в дію більші об’єкти, аніж телефони та електролампочки. Електромотори — жалюгідні механізми, але присягаюся, що за допомогою змінного струму електричні двигуни колись будуть в змозі рухати твою підвісну дорогу з вагончиком! — сказала Нелл, палаючи ентузіазмом.
— Але ж змінний струм не можна накопичувати в батареях, моя дівчинко, а накопичувати його треба. Генератор змінного струму означає необхідність постійної роботи динамо-машини, а це — страшенне марнотратство. Без накопичувальних батарей усе виробництво струму припиняється в той момент, коли виходить з ладу динамо-машина, а вони набули лихої слави через свої часті поломки.
— Одна з причин полягає в тому, татку, що якісь ідіоти намотують генератори послідовно, а їх треба намотувати паралельно. Ось побачиш, татку! Одного дня промисловості знадобиться така висока напруга і такі трансформатори, які зможе забезпечити лише змінний струм.
Ця доброзичлива суперечка тривала й далі, а Елізабет сиділа і слухала цю дійсно дивовижну молоду жінку, чиї знання та розуміння математики набагато перевищували знання та розуміння батька і чиє знання механіки взагалі було феноменальним. Принаймні в особі Нелл Александр мав споріднену душу; вона знала, яким ключиком можна добратися до його суті. Граніт і граніт. Згодом, подумала Елізабет, їхні доброзичливі суперечки переростуть у титанічні битви. Усе іще попереду.
Навівши свій пізній приїзд як виправдання, Александр відклав побачення з Анною на наступний ранок.
— Анна стривожена і невдоволена, — пояснила Елізабет Александру, коли проводила його до дитячої кімнати. — Вона хоче, щоб з нею була Джейд, а ми ж ніяк не можемо пояснити їй, чому Джейд не може з нею бути.
Вигляд меншої доньки шокував Александра. Він побачив давно забуту красу, нормальне обличчя, яке його уява під час відсутності встигла спотворити і перетворити на щось стигматичне, розпухлий живіт, що вибивався з-під широкого халата.
Але вона впізнала його, кілька разів повторила «тато», а потім знову почала завивати через те, що з нею не було Джейд. Коли Крильце Метелика спробувала заспокоїти її, Анна грубо відштовхнула няньку. Коли завивання та схлипування посилилися, Александр вийшов, не в змозі терпіти сильний сморід вагітної жінки, яка не слідкувала за собою і, у своєму теперішньому пригніченому стані, не дозволяла робити це іншим.
— Який жах, — мовив він у коридорі.
— Та отож.
— Коли приїздить молодий Вайлер?
— За три тижні. А тим часом сер Едвард потурбується про його пацієнтів у Сіднеї.
— Він привезе з собою акушерку?
— Ні, він каже, що з цим завданням прекрасно впорається Мінні Колінз.
— Я так розумію, що Анна не дозволяє Нелл підходити до себе.
Елізабет тяжко зітхнула.
— Так воно і є.
Перейми почалися в Анни через два дні, після того як наприкінці квітня прибув доктор Симон Вайлер; від початку й до кінця кожного нападу переймів вона верещала, несамовито борсалася і пручалася так сильно, що гінекологу довелося її зв’язати. Ані йому, ані Мінні Колінз не вдалося переконати бідолашну Анну в необхідності допомагати, заспокоїтися і виконувати накази. Усе, що знала Анна, — це що вона страждала від страшного болю, досі їй невідомого, і протестувала проти нього гучними, несамовитими і безперервними криками.
Коли перейми увійшли в останню стадію, доктор Вайлер удався до хлороформу і через двадцять хвилин видобув з дітородного каналу міцну й велику дівчинку. Її колір був рожевий та здоровий, легені — у прекрасному стані. Елізабет, яка теж допомагала, мимоволі посміхнулася появі цієї нової людинки, такої небажаної і, до цього моменту, непотрібної. Але крихітне немовлятко не було винувате в обставинах свого народження, і його не можна було за це карати.
Коли йому повідомили про успішне закінчення пологових мук Анни, її батько лише невдоволено буркнув.
— Як її назвати? — спитала Елізабет.
— Називай як хочеш, — коротко кинув Александр.
Елізабет придумала ім’я Марі-Ізабель, через дефіс, і це ім’я протрималося, лише поки Анна лежала напівпритомна і виснажена. Хоча такий стан продовжувався не більше шести годин: хоч яким би неадекватним не був розумовий потенціал Анни, вона була фізично сильною та мала прекрасне здоров’я. Ситуацію ускладнило те, що молоко у неї почало вироблятися у великій кількості.
— Дайте їй немовля, нехай його годує, — сказав доктор Вайлер акушерці.
— Але ж вона не знає, як це робити! — вжахнулася Мінні.
— Але ж треба спробувати, Мінні. Давай.
Відкинувши пелюшки з обличчя немовляти, Мінні подала згорточок Анні, яка лежала, підперта подушками. Спочатку Анна здивувалася, потім придивилася до зморщеного маленького личка і широко посміхнулася.
— Лялька! — скрикнула вона. — Лялька, лялька!
— Твоя рідна лялька, Анна, — сказав доктор Вайлер, кліпаючи від сліз. — Прикладіть Доллі[2] до грудей, Мінні.
Мінні розстебнула сорочку на шиї Анни, оголила їй одну грудь, потім підняла Анні руки і притиснула Анну й дитину одне до одного. Коли ротик немовляти знайшов сосок і присмоктався до нього, обличчя Анни змінилося.
— Лялька! — скрикнула вона. — Лялька! Моя лялька! Добре!
Отак уперше вона вимовила слово, що позначало абстрактне поняття.
Елізабет
