Дотик - Колін Маккалоу

Усю ніч просиділа вона зі своїм липким трофеєм у руці, а ґвалтівник Анни повільно спливав кров’ю і помирав. Тільки коли світло несміливо просочилося крізь шпарини у віконницях, вона заворушилася, встала зі стільця і підійшла до ліжка, щоб поглянути на перекошене обличчя Сема О’Доннела. Його очі закотилися, а кляп був мокрий від крові, слини та шмарклів.

Потім Джейд вийшла з сараю, зачинила двері і подивилася, де собака. Ага — он він де! Він лежав, закляклий, біля шматка отруєного м’яса, який вона йому підкинула. Прощавай, Семе. Прощавай, Ровере.

Зміїною стежкою вона спустилася в місто, зайшла до поліційного відділка і гепнула на стіл ніж та геніталії.

— Я щойно вбила Сема О’Доннела, — сказала вона отетерілому від несподіванки та страху черговому поліціянту. — Бо він зґвалтував мою дитину Анну.

Розділ 4

Народження і смерть

«Що ж робити простому сержанту провінційного відділка поліції Нового Південного Уельсу в такій ситуації?» — спитав себе сержант Стенлі Твейтс, уставившись на драглеподібну масу на столі, яка привертала більшу його увагу, чим ніж і китаянка, що сиділа на лаві в кутку. Яєчка в мошонці були страшні і являли собою важкорозбірливе місиво, зате пеніс угадувався безпомилково. Нарешті він підвів очі і поглянув на Джейд, яка сиділа, опустивши голову і спокійно склавши руки на колінах. Звісно, він знав, хто вона така: нянька і служниця Анни Кінрос. Ця китаянка терпляче чекала кожної неділі біля церкви Святого Андрія, поки закінчиться служба і вийде леді Кінрос, ведучи за руку свою ненормальну доньку. Сержант знав, що цю дівчину звуть Джейд Вонґ.

— Ти не збираєшся здіймати тут ґвалт, Джейд? — спитав він.

Вона поглянула на нього і посміхнулася.

— Ні, сержанте.

— Якщо я не стану надягати на тебе наручники, ти не спробуєш втекти?

— Ні, сержанте.

Зітхнувши, він підійшов до стіни, зняв з телефону слухавку і кілька разів натиснув на важіль.

— З’єднайте мене з леді Кінрос, Еґґі! — крикнув він.

«Надто делікатна справа, — подумав він. — А Еґґі любить підслуховувати».

— Сержант Твейтс на лінії. Мені леді Кінрос, будь ласка.

Коли Елізабет узяла трубку, він не став їй нічого пояснювати і просто спитав, чи можна негайно прийти до неї і поговорити. А Еґґі нехай казиться від злості й губиться у здогадках!

Він швидко і професійно зібрав свою групу: якщо було тіло, то йому знадобляться принаймні іще два чоловіки; ага — і док Бертон, на той випадок якщо Сем О’Доннел іще живий. У Кінросі не було судового слідчого, і ця функція була ввірена доктору Парсонсу в Батерсті, де були розташовані окружні суди.

— У Кінрос-гаусі стався нещасний випадок, докторе, — мовив він, перекриваючи важке сопіння Еґґі. — Зустрінемося біля вагончика канатки — ні, часу на сніданок немає.

І група вирушила до Кінрос-гаусу, несучи з собою ноші для тіла; Джейд ішла посередині. Дока Бертона вони зустріли на кінцевій зупинці, і, поки піднімалися, Твейтс поінформував лікаря про зізнання, що його зробила Джейд, а доказ шльопнула на стіл у поліційному відділка. Ошелешений лікар витріщився на дівчину так, наче вперше в житті її бачив, але вона однаково виглядала точнісінько так, як і раніше, — як вірна і любляча служниця-китаянка.

Спочатку вони зайшли в будинок, де їх прийняла Елізабет.

— Джейд! — вигукнула вона. — Що сталося?

— Я вбила Сема О’Доннела, — тихо відповіла Джейд. — Він зґвалтував мою дитинку Анну, тому я його і вбила. А потім я пішла до відділка поліції і здалася.

Неподалік стояло крісло, і Елізабет важко опустилася в нього.

— Нам треба буде здійснити обшук, леді Кінрос. Де він, Джейд?

— У сараї на подвір’ї, сержанте. Я покажу вам.

Неподалік червоних дверей лежав мертвий собака.

— Його звали Ровер, — мовила Джейд, штовхнувши пса ногою. — Я отруїла його. — І без страху чи розкаяння на обличчі вона відчинила двері сараю.

Один з поліцейських встиг поснідати перед тим, як прийти на роботу. Цей сніданок він і вивергнув назад, коли побачив ліжко, яке всотало кров Сема О’Доннела так пожадливо, що єдиною кров’ю на підлозі були ті її краплини, що впали на підлогу вночі з ножа, який тримала Джейд. Сморід у сараї посилився, застарілий запах екскрементів змішався тепер із запахом засохлої крові. Прикривши рукою рота, док Бертон на мить схилився над тілом.

— Він мертвий як камінь, — мовив він і пригадав слово зі своїх студентських років. — Знекровлювання.

— Зне… що?

— Він стік кров’ю і помер, Стене. Стік кров’ю й помер.

Сержант тяжко зітхнув:

— Що ж, тут немає таємниці, бо вбивця сама в усьому зізналася. Якщо вам не терпиться написати звіт судовому слідчому в Батерсті, доку, то я пропоную покласти труп на носилки і доправити його до похоронного бюро Маркуса Кобхема. Нам доведеться поховати його швидко, бо сморід рознесеться по всьому Кінрос-тауні. Тут — стояче повітря. — Він повернувся до Джейд, яка стояла, не відриваючи очей від Сема О’Доннела, і посміхалася. — Джейд, а ти впевнена, що це ти його вбила? Тепер подумай гарненько з відповіддю, бо тут є свідки.

— Так, сержанте Твейтс, це я його вбила.

— А як щодо відсутніх тут… е-е-е… приватних частин тіла? — спитав док Бартон, чиї власні приватні частини тіла похололи та зіщулилися від страху.

Сержант задумливо потер носа.

— На мою думку, оскільки ті геніталії належать Сему О’Доннелу, то їх також треба доправити до похоронного бюро Маркуса Кобхема. Їх уже не можна приліпити назад, але ж вони однаково належать йому.

— Якщо він і справді зґвалтував Анну, то він на це заслужив, — зауважив док.

— Це ми іще маємо довести. Гаразд, лікарю, ви з хлопцями забирайте тіло і спускайтеся з гори. Я ж поведу Джейд до леді Кінрос і постараюся розібратися, що до чого. — Він поклав руку на плече констеблю Россу. — Коли впораєтеся, Берте, сходив би ти до пристанища О’Доннела біля дамби і подивився, чи немає там чогось цікавого. Наприклад, свідчення того, що він знав Анну Кінрос. А опісля по черзі допитаєте всіх у Кінрос-тауні.

— На той час усі все знатимуть.

— Звісно, що знатимуть. А що це міняє?

Джейд провела сержанта Твейтса через двір та службовий вхід до бібліотеки, де на них чекала Елізабет. Вона вперше користувалася територією Александра для своїх цілей, але зараз чомусь відчула, що не зможе спокійно споглядати обличчя Джейд у яскравому світлі інших кімнат. Сержант теж відчував важливість моменту і тому був задоволений, що в бібліотеці було досить темно. З цікавістю, застиглою на її обличчі, Джейд сіла на стілець з прямою спинкою між Елізабет і сержантом Стенлі Твейтсом.