Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Вклонившись, Камюзо вийшов; але пані де Серізі, яка вже болісно відчувала опіки, не відповіла на його поклон. Пан де Серізі, що кинувся раптом з кабінету, поки генеральний прокурор розмовляв з слідчим, повернувся з баночкою чистого воску і перев’язав руки дружині, кажучи їй на вухо:
— Леонтіна, навіщо було їхати сюди, не попередивши мене?
— Любий друже, — відповіла вона йому на Вухо, — пробачте мене; я видаюсь божевільною, але йшлося так само про вас, як і про мене.
— Кохайте цього юнака, коли так судилося, але не виявляйте вашої пристрасті так прилюдно, — відповів бідний чоловік.
— Ну, люба графиня, — сказав пан де Гранвіль, поговоривши деякий час з графом Октавом, — я сподіваюсь, що ви сьогодні ввечері повезете до себе пана де Рюбампре щоб повечеряти.
Ця напівобіцянка так вплинула на пані де Серізі, що вона залилася слізьми.
— Я думала, що більше не маю сліз, — сказала вона, усміхаючись. — Чи не могли б ви, — провадила вона далі, — дозволити панові де Рюбампре чекати тут?
— Я постараюсь знайти приставів, які б його привели; не треба, щоб його супроводили жандарми, — відповів пан де Гранвіль.
— Ви добрі, як сам Бог! — відповіла вона генеральному прокуророві з поривом, від якого в її голосі зазвучала божественна музика.
“Саме такі жінки, — сказав сам до себе граф Октав, — завжди чарівні, перед ними не можна встояти!”
І він поринув у меланхолію, згадавши свою дружину (див. “Оворіна”, “Сцени приватного життя”).
Коли пан де Гранвіль виходив, його затримав молодий де Шаржбеф, з яким він поговорив, даючи йому вказівки про те, що він має запропонувати Массолеві, одному з редакторів “Судової газети”.
У той час, як гарні жінки, міністри, судді всі вкупі змовились, щоб урятувати Люсьєна, ось як він поводив себе в Консьєржері. Проходячи крізь ґратчасті двері, поет сказав у канцелярії, що пан Камюзо дозволив йому писати і попросив перо, чорнила й паперу. По слову, сказаному на вухо начальникові приставом пана Камюзо, один із наглядачів негайно отримав наказ принести йому це. Протягом того короткого часу, поки наглядач шукав і відносив нагору до Люсьєна те, чого він просив, цей бідолашний юнак, для якого нестерпна була думка про очну ставку з Жаком Колленом, поринув у фатальну задумливість, і ідея самогубства, якій він раз уже був піддався, не мавши змоги здійснити її, дійшла в нього до ступеня манії. Згідно з твердженням деяких психіатрів, самогубство є для певних натур завершенням психічного захворювання. З часу арешту, самогубство стало для Люсьєна настирливою ідеєю. Лист Естер, перечитаний багато разів, підсилив інтенсивність його бажання вмерти, поновивши в його пам’яті розв’язку, в якій Ромео йде за Джульєттою. Ось що він написав:
“Це мій заповіт.
Консьєржері, 15 травня 1830 року.”
“Я, нижчепідписаний, даю і відписую дітям моєї сестри, пані Єви Шардон, дружини Давида Сешара, колишнього власника друкарень в Ангулемі, і пана Давида Сешара, все рухоме і нерухоме майно, яке належатиме мені в день моєї смерті, за відрахуванням платежів і відписаного майна; я прошу мого виконавця заповіту зробити ці відрахування.
Я благаю пана де Серізі взяти на себе труд бути виконавцем мого заповіту.
Належить сплатити: 1) панові абату Карлосу Еррері суму в триста тисяч франків; 2) панові барону де Нюсінжену — мільйон чотириста тисяч франків, з відрахуванням семиста п’ятдесяти тисяч франків в тому разі, коли гроші, викрадені в мадемуазель Естер, знайдуться.
Я даю й відписую, як спадкоємець мадемуазель Естер Гобсек, сімсот шістдесят тисяч франків благодійним установам Парижа для заснування притулку, спеціально призначеного для публічних жінок, що схочуть покинути шлях пороку й безчестя.
Крім того, я відписую благодійним установам суму, потрібну для купівлі державної п’ятипроцентної ренти в тридцять тисяч франків. Річні проценти повинні використовуватись щопівроку для звільнення тих ув’язнених за борги, чиї зобов’язання не перевищують двох тисяч франків. Адміністратори благодійних установ вибиратимуть найповажніших серед ув’язнених за борги.
Я прошу пана де Серізі виділити суму в сорок тисяч франків на спорудження пам’ятника мадемуазель Естер на східному кладовищі, а також прошу, щоб мене поховали поруч з нею. Цей пам’ятник має бути споруджений, як стародавні надгробки: він буде квадратний; наші дві статуї з білого мармуру будуть лежати поверх плити, спираючись головами на подушки, з руками складеними й піднесеними до неба. Могила повинна бути без напису.
Я прошу пана графа де Серізі передати панові Ежену де Растіньяку на пам’ять золотий туалетний прилад, що є в мене дома.
Нарешті я прошу виконавця мого заповіту прийняти на пам’ять мою бібліотеку.
Люсьєн Шардон де Рюбампре”.
Цей заповіт був загорнутий у лист, адресований панові графу де Гранвілю, генеральному прокуророві королівського суду в Парижі; лист складений так:
“Пане граф”.
“Я доручаю вам свій заповіт. Коли ви розгорнете цей лист, мене не буде. Прагнучи звільнення, я так підло відповідав на підступні запитання пана Камюзо, що, не зважаючи на свою невинність, можу бути причетним до ганебного процесу. Навіть коли припустити, що я буду виправданий і не заплямований, життя все ж стане для мене неможливим через уразливість світу.
Передайте, прошу вас, доданий до цього лист абатові Карлосу Еррері, не розпечатуючи його, і перешліть панові Камюзо формальне спростування моїх свідчень, яке я вкладаю в цей конверт.
Я не думаю, щоб хто-небудь насмілився порушити печать на пакеті, призначеному вам. Покладаючись на це, прощаюся з вами, висловлюючи востаннє мою пошану і прохаючи вас вірити, що цим листом я хочу відзначити мою вдячність за всі благодіяння, яких зазнав від вас ваш покійний слуга
Люсьєн
