Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле
Недалеко звідси, під Вілломером, мешкає досугий піїт, такий собі Коцький, той, хто узяв другим шлюбом велику Пранцю і сплодив з нею вродницю Базош. Я чув, що йому три чисниці до смерти. Ідіть до нього і послухайте його пісні. Може, ви почуєте від нього бажану відповідь і його устами Аполлон ваші сумніви розмає.
— Гаразд (сказав Панурґ). Але гайда, гайда, Епістемоне, а то ще зі смертю нам не збігтися. А ти, брате Жане, підеш із нами?
— Гаразд (відповів брат Жан). З любови до тебе піду, паскудо, з дорогою душею. Адже я кохаю тебе всією печінкою.
Не зволікаючи, рушили вони в дорогу і, вступивши до дому муз, застали доброго старуха вже в агонії, проте він не втрачав веселого духу, лице його дихало спокоєм, а очі блищали.
Панурґ, привітавшись, надів йому в дар на підмізинця лівої руки золоту каблучку зі східним шафіром, гарним і буйним; потім, наслідуючи Сократа, підніс йому пишного білого півня; когут як стій скочив на ліжко, задер голову, бодренно залопотів крильми і дуже гучно кукурікнув. Після чого Панурґ, чемненько так, попросив піїта сказати і викласти його суд щодо сумнівів, пов'язаних з Панурґовим наміром женитись.
Добрий старух звелів принести каламар, перо і папір. Усе це було одразу подано. Тоді він написав такий вірш:
Жонатим, нежонатим будь. Як женишся, потрапиш в рай. Не женишся, ну що ж, нехай. Зостанеться однака суть. Спіши і не спіши у путь. Вперед, а то назад здавай. Женись чи ні. Погладшаєш, щоб зразу схуд. Направив щось, тоді ламай. Поламане знов направляй. Хай буде їй і щастя й скрут. Женись чи ні.Вірші він передав завітальникам і сказав:
– Ідіть собі, діти, з Богом і не в'язніть до мене більше ні з якими справами. Сьогодні, цього останнього мого і останнього маєвого дня, я вже й так, на превелику силу і висилу, витурив звідси цілу череду мерзенних, нечистих і смердючих тварюк, та все чорної, перістої, білої, попелястої, рябої масті, які своїми підступними укусами, гарпійними дряпками, шершневими щипками, зажерливістю і неситістю не давали мені мирно відійти, відривали мене від тихих дум, в які я поринув, споглядаючи, бачачи, вже передчуваючи і смакуючи наперед щастя і блаженство, уготоване Паном-Богом для вірних та обранців у житті іншому, вічному. Не ступайте їм услід, не наслідуйте їх, не докучайте мені більше й дайте мені спокій, молю вас, благаю!
Розділ XXIIЯк Панурґ захищав закон братів-нищунів
Вийшовши з світлиці Коцького, Панурґ сказав з переляком:
– Їй-богу, по-моєму, він єретик, або хай мене чорти вхоплять! Він лає чесних отців-нищунів, кордельєрів та яковитів, а це ж дві півкулі хрещеного світу: завдяки ґірогномічній циркумбилівагинації цих внебовзятих противаг, вся ментальна астенія перифрастичної римської Церкви, коли їй відбиває памороки якийсь несосвітенно-ґаліматійський заблуд або ж єресь, гомоцентрикально ходить ходором. Але, хай йому біс, що йому в біса зробили капуцини та мінорити? Чи ж вони, чорти, не сіромахи? Чи вони, чорти, не бездольники? Хіба вони, як оті горюхи-оченашники Іхтіофагії[257], не поневірялися, не перегорювали, не випили повну? А зараз скажи мені, брате Жане, по щирості: чи він спасеться? Та він так і загримить, цей зміюка окаянний, до всіх чортів у пекло! Так кобенити добрих і надійних стовпів Церкви! Ви це називаєте поетичним натхненням? Теж мені виправдання. Він грішник, яких мало! Він блюзнить! Я обурений до краю!
— Мені (сказав брат Жан) байдуже. Ченці самі пащекують про всіх, а як усі пащекують про них, мені начхати. Погляньмо, що він написав.
Прочитавши уважненько писання доброго старуха, Панурґ сказав:
— Він марить, горе-запивайло. А все ж я його прощаю. Бачу, що бас йому урвався. Скомпонуймо йому епітафію! Від його відповіді я так порозумнішав, що тепер не дам собі в кашу наплювати. Епістемоне, моя ти бодня, послухай! Як ти вважаєш, можна на його відповідь покластися? Далебі, цей сіпака, цей суціга, цей смикач — стеменнісінький софіст. Голову даю на відруб, це агарянин, бусурман. Який він обачний у словах, цур йому й пек! Думка думку побиває. Ріже правду у вічі, але так, щоб з правдою розминатися. Бач, який викрутень! Сант-Яго Бресюїрський, де ще такого ви знайдете?
— Так само (озвався Епістемон) пророкував великий чародій Тересій. На початку віщування він навпростець заявляв тим, хто просив його поради: «Те, що я вам скажу, або збудеться, або ж не збудеться». В такому дусі глаголють усі волхви.
— А проте (сказав Панурґ) Юнона очі йому повиймала.
— Авжеж (озвався Епістемон), спересердя, що він краще відповів на питання, проставлене Юпітером.
— Але (сказав Панурґ) який же біс вселився в метра Коцького, коли він з доброго дива ганьбить чесних отців, усіх цих сердешних яковитів, міноритів і мінімитів? Я шокований, повірте, і не можу мовчати. Він вкусив великого гріха. Його душа горітиме в пекельному полум'ї!
— Не розумію вас (відповів
