Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле
— Я (відповів Панурґ) охоче удався б до жінки, але боюся двох речей.
По-перше, жінкам, хай би що вони бачили, неодмінно уявиться, здумається, примариться щось дотичне до священного фалоса. Хоч би які жести і знаки робилися і хоч би які пози прибиралися в них перед очима, вони все пов'язують лише з одним і бачать у всьому саме совгання. Отже, ми сядемо маком, бо жінки подумають, що всі наші миги — це шури-мури. Згадайте, що сталося в Римі через двісті шістдесят років по його заснуванні. Молодий патрицій зустрів на горі Целії римську матрону на ім'я Верона, глухоніму зроду, і спитав її, жестикулюючи з-італійська і про її глухоту нічого не відаючи, хто з сенаторів трапився їй на узвозі. Та, не втямивши сказаного, подумала, що йдеться про те, що в неї завжди на умислі і з чим молодик, природно, міг озватися до жінки. Тоді вона на мигах (а в амурних справах миги куди звабливіші, діющіші і промовистіші за всі слова) поманила до своєї вілли і на мигах показала, що ця гра їй до вподоби. Зрештою, не пустивши пари з уст, вони досхочу нажирувались.
А ще я боюсь, що жінки замість відповіді на наші мити впадуть одразу на спину: мовляв, вони згодні удобрухати наше мовчазне прохання. А як вони й собі озвуться до нас на мигах, то ці мити вийдуть такі зальотні й такі кумедні, аж ми самі витолкуємо їхні думки у Венериному дусі. Вам бо відомо, як у Крокиньольському скиті сестра Гепа понесла від юного слимака Махая, і абатиса, дізнавшись про це, викликала її на капітул і звинуватила в інцесті, сестра ж виправдувалась тим, що брат Махай узяв її силоміць і зґвалтував. Абатиса обурилася і сказала: «Паскуднице! Це ж було в дортуарі, чому ж ти не закричала пробі? Ми б усі кинулися тебе рятувати». Та відповіла, що не посміла кричати, бо в дортуарі має завжди панувати тиша. «Але чому ж ти (сказала абатиса), паскудниця ти одна, чому не подала сусідкам по кімнаті знаку?» — «Я (відповіла Гепа) щосили подавала їм знаки задом, проте ніхто мене не порятував». — «Але чого ж ти (спитала абатиса), не прибігла, паскуднице, мерщій до мене і не розповіла, щоб ми могли формально його запізвати? Аби мені таке сталося, я б так і зробила і тим довела свою безневинність». — «Я (відповіла Гепа) ось чого боялася: а що як я нагло умру, а гріх і прокляття на мені так і залишаться? Ось чому, перш ніж він пішов з кімнати, я в нього сповідалася і він завдав мені таку спокуту: нікому нічого не розповідати і не розголошувати. Розкрити тайну сповіді — це був би надто великий гріх, Бог і ангели такому гріху не попустять. Чого доброго, небесний вогонь спопелив би все наше абатство, а нас скинув би до пресподниці, як Датана та Авирона».
— Мене ви (сказав Пантагрюель) цим не здивували. Ченцям, тим, знаю, не так страшно порушити Божі заповіді, як монастирський статут. Гаразд, зверніться до мужчини. По-моєму, підійде Цапоніс. Він глухонімий зроду.
Розділ XXЯк Цапоніс відповідав Панурґові на мигах
Послано по Цапоноса, і той назавтра прибув. Панург дав прибульцеві тлустого телятка, півсвині, два барильці вина, мірку зерна і тридцять франків дрібняками; потім привів його до Пантагрюеля і в присутності двораків показав таке на мигах: довго позіхав і, позіхаючи, водив біля рота палюхом правиці, вдаючи грецьку літеру тау, і так робив кілька разів. Відтак звів очі до неба і почав микуляти ними, ніби коза під час уровища; при цьому він кашляв і глибоко зітхав. Після чого показав, що гульфика в нього немає, далі добув обіруч з-під сорочки запоясника і мелодійно помузичив ним між стегнами; насамкінець приклякнув на ліве коліно і скрижував на грудях руки.
Цапоніс пильно дивився на нього, потім підняв ліву руку і стиснув у п'ястук усі пальці, окрім бецмана і вказівця: їх він стулив так, щоб нігті майже зійшлися.
— Я зрозумів (сказав Пантагрюель), що означає в нього цей знак, по-перше, мар'яж, а про-друге, як учать пітагорійці, число тридцять. Ви женитесь.
— Красно дякую (мовив Панурґ, обертаючись до Цапоноса), мій архітрикліне, мій капрале, мій альгвазиле, мій сбіре, мій бригадире!
Тоді той ще вище задер ліву руку, простягти всю п'ятірню і розчепірюючи якомога пальці.
— Зараз (мовив Пантагрюель) п'ятірнею він ще ширше показує, що ви женитесь. На тому не край, що ви будете женихом, дружиною і малжонком, ви будете щасливі і в родинному житті. Бачте, Пітагор прозвав число п'ять шлюбним — без шлюбу й весілля вже не обійтися, — бо це число складається з Тріади, первого числа, непарного, і з Діади, первого числа, парного, у відповідності з паруванням жіночого і мужчинського. Справді, в давньому Римі, у день весілля, запалювали п'ять смолоскипів, і не вільно було запалити ні більше (навіть як весілля найбагатше), ні менше (навіть як весілля найбідніше). До того ж, у старосвіччину погани молилися за шлюбованців п'яти богам або ж одному богові, наділеному п'ятьма різними благодіями: Юпітерові, сватачеві, Юноні, весільній розпорядниці, Венері, вродниці, Пейто, богині вмови і проречистости, і Діані, повитусі.
— Ох (гукнув Панурґ), голубе Цапоносе! Я йому подарую хутір під Сіне і вітряк у Мірбале.
Аж це німтур, крутнувшись ліворуч, оглушливо