Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

маємо право знати про його настрій і поведінку. Це наш давній приятель, колишній збирач податків з Боглі-Уолага; йому, як і всім того досвітку, спочинок перебили звуки бойових сурм. Охочий поспати і закоханий у своє ліжко, він, мабуть, не прокинувся б до самого полудня, як щодня, незважаючи на весь той галас, який зчинили барабани, сурми й ріжки британської армії, коли б йому не перешкодили. І то не Джордж Осборн, що мешкав з ним в одній квартирі і був, як завжди, надто заполонений своїми власними справами, а може, й смутком від розлуки з дружиною, щоб ще й не забути попрощатися зі своїм сонним швагром, — ні, не Джордж, як ми вже сказали, став між Джозом Седлі та його сном, а капітан Доббін; це він підняв його з ліжка, бо хотів неодмінно потиснути йому перед від’їздом руку.

Дуже мило з вашого боку, — сказав Джоз, позіхнувши, і подумки послав капітана під три чорти.

Я… я, бачите, не хотів їхати, не попрощавшись з вами, — недоладно почав Доббін, — бо, бачите, дехто з нас може не повернутися, і я хотів попрощатися…

і… і все інше, бо бачите… Що ви хочете сказати? — запитав Джоз, протираючи очі.

Капітан не чув його слів і навіть не дивився на огрядного джентльмена в нічному ковпаку, до якого він начебто виявляв такі зворушливі почуття. Цей облудник пильно дослухався, але не до Джоза, і позирав у напрямку Джорджевих покоїв; він ходив по кімнаті, перекидаючи стільці, тарабанив пальцями, кусав нігті й виявляв інші ознаки незвичайної схвильованості.

Джоз завжди був не дуже високої думки про капітана, а тепер почав сумніватися в його хоробрості.

Що я можу для вас зробити, Доббіне? — запитав він досить глузливо.

Я скажу що, — відповів капітан і підійшов до ліжка. — За чверть години ми вирушаємо і може статися, що (ні я, ні Джордж не повернемось. Пам’ятайте, ви не повинні нікуди їхати з цього міста, поки не переконаєтесь, як стоять справи. Ви повинні бути тут і опікуватися своєю сестрою, заспокоювати її і пильнувати, щоб її ніхто не скривдив. Не забудьте, що якби з Джорджем щось сталося, то, крім вас, нема нікого на світі, хто б потурбувався про неї. Якщо нашому війську доведеться скрутно, ви повинні щасливо доправити її до Англії і повинні дати мені слово, що ніколи не кинете її. Я вірю, що ви не кинете її. Тепер щодо грошей: ви їх особливо ніколи не ощадили. Може, вам треба грошей? Тобто чи вистачить у вас золота, щоб повернутись до Англії, коли трапиться біда? — Сер, — велично заявив Джоз, — коли мені будуть потрібні гроші, я знаю, де їх узяти. І не вам мені казати, як я маю ставитися до своєї сестри.

Ви промовляєте, як мужня людина, Джозе, — добродушно відповів капітан, — і я радий, що Джордж може залишити дружину в таких надійних руках. Отже, можна передати йому ваше чесне слово, що в разі скрути ви не кинете її? — Звичайно, — відповів Джоз, на щедрість якого в грошових справах Доббін справді покладався.

1 коли б дійшло до поразки, вивезете її з Брюсселя в безпечне місце? До поразки? До біса, сер, яка може бути поразка? Ви пробуєте мене злякати? — крикнув з ліжка наш герой.

Доббінові полегшало на серці, коли Джоз таким рішучим топом погодивсь піклуватися про сестру.

«Принаймні вона зможе безпечно повернутися додому, якщо станеться найгірше», — подумав він.

Якщо капітан Доббін хотів задля власного спокою і втіхи ще раз побачити Емілію, перш ніж їхній полк вирушить у похід, то його мерзенний егоїзм був покараний по заслузі. Двері з Джозової спальні виходили у вітальню, спільну для всієї родини, а навпроти цих дверей були двері до кімнати Емілії. Сурми побудили всіх, і вже дарма було б приховувати правду. Служник пакував речі у вітальні, сам Осборн раз по раз виходив до сусідньої спальні, кидаючи йому то те, то інше, що могло знадобитися в поході. І Доббінові таки випала нагода, якої так прагнуло його серце: він ще раз побачив Емілію. Але якою! Обличчя її було таке бліде, таке розгублене й затьмарене відчаєм, що згадка про нього потім переслідувала Доббіна, як усвідомлення тяжкої провини, і вигляд нещасної жінки сповнив його болісного тугою і жалем.

Емілія була в білому халаті, розпущені коси спадали їй па плечі, а пригаслі очі нестямно дивилися поперед себе. Бажаючи допомогти чоловікові збиратися в дорогу і показати, що і. вона може бути корисною в таку скрутну хвилину, сердешна жінка витягла Джорджів шарф із шухляди й ходила за чоловіком з тим шарфом у руках, мовчки дивлячись, як він збирається. Так вона вийшла й до вітальні і стала, прихилившись до стіни й притиснувши шарф до грудей, і те важке плетиво червоніло, немов велика кривава пляма. Коли наш щиросердий капітан побачив її, його приголомшило каяття. «Господи милосердний! — подумав він. — І на таке страшне нещастя я зважився дивитись!» їй не можна було нічим допомогти, не можна було втішити, заспокоїти це безпорадне горе. Він стояв і хвилину дивився на неї, безсилий, сповнений муки, як батько дивиться на свою дитину, що страждав від нестерпного болю.

Нарешті Джордж узяв Еммі за руку й повів назад до спальні, звідки повернувся вже сам. Вони попрощалися там, і він пішов.

«Слава богу, що все вже позаду, — подумав Джордж, спускаючись сходами і притримуючи рукою шаблю. Він швидко пішов до місця збору, де шикувався його полк і куди з своїх квартир поспішали солдати й офіцери. Серце в нього калатало, щоки палали, починалася велика гра війна, і він був один із гравців. Який шалений спалах сумнівів, надій і втіхи! Яка величезна нагода виграти й програти! Що важили всі його дотеперішні ігри в порівнянні з цією? Він з хлоп’ячих років захоплювався всіма змаганнями, де потрібні були сила й відвага. Він був чемпіоном у школі і в полку, скрізь його винагороджували оплесками, і на хлоп’ячих крикетних матчах і на кінних змаганнях у полку — всюди він здобував сотні перемог, і хоч де б він з’являвся, жінки й чоловіки обожнювали його й заздрили йому. Які прикмети в чоловікові викликають дужче захоплення, ніж фізична сила,