Сестри Річинські. (Книга перша) - Ірина Вільде

Анна стала за спиною старої наслідувати її рухи, що жінки аж за черева брались зі сміху, — хоч, по правді, з чого тут було сміятись?

— А може, ще й на чужих чоловіків станеш зазіхати? — обізвалась кума Крученючки, аби й собі щось ляпнути.

Доцька, чуючи підмогу за собою, висунулась з-за спини своєї нанашки[125] й собі вкусила Марічку:

— А що — жаль тобі за ним?

Тут уже Марічка й не могла, і не хотіла більше здержувати себе. Правда, не знала наперед, що зробить з Доцькою, коли допаде її своїми руками. Може, перша думка була тільки зірвати з неї оту хустку. Зірвати, потоптати ногами, аби знало оте багацьке сміття, як гоноруватись! А що вийшло? Вийшло, що коли Марічка допалась до своєї ворожиці, то вчепилась не за хустку, а за пазуху. Допавши до ворожиці, Марічка з таким розгоном штовхнула її від себе, що Доцька, захитавшись, шубовснула в ополонку. Тільки ноги наставила звідтіль, як дві оглоблі.

Страшною була тільки перша хвилина, коли вода залила лице Доцьки. Тоді-то Марічка злякалась не на жарти.

Та Доцька в ту ж хвилину перекинулась ще раз у воді і стала відразу на ноги, бо вода у пралі не вища, як по груди. Жінки з берега подали їй руки, вона вхопилась за них і вже була на березі ціла й жива, але промочена до нитки.

Тільки хустина злетіла з голови і гойдалась по воді, доки жінки прутом не притягли її до берега. Викрутили тут її, стріпали і мокру почепили Доці на голову, бо з мокрим, по-молодицьки підстриженим волоссям виглядала, як опудало.

Щойно тепер багачки підняли лемент.

Розбійничка! Більшовичка! Хотіла молодицю з світу зігнати! Гей, де постерунковий? Біжіть котра по постерункового, хай арештує її отут зараз, бо ще може втекти!

На постерунок більшовичку! На постерунок! На суд! Засвідчимо, всі на суді засвідчимо, що розбійниця хотіла молодицю втопити.

— Гей-гей, тримайте бики, бо процесія йде! — розчепірює Анна руки, як шлагбаум, і стає отак між Марічкою і тими, що нападають на неї.

З гурту вихоплюється молодиця Миколи Маріїного:

— Ану, багачки, не галасуйте, а закасуйте спідниці та й біжіть на постерунок, але то айн-цвай! Ідіть, ідіть сповіщайте, що Марічка Мартинчукова на смерть, але то чисто на смерть втопила Доцьку Куроччину. Або гов! Зачекайте, прошу вас файно, хвилечку. Дайте, хай я насамперед змірю воду прутом. Змірю і на ваших очах закарбую, поки води, а то ви такі… Вам не важко через ніч дна прокопати і води по самі верби наносити, аби тільки дівку у криміналі втопити.

Одна з молодиць кидається до верб, виломлює прут, а що верба у соку і прут не піддається, то вона його зубами перегризає.

— Дивіться, добре дивіться. Мірю в найглибшім місці, а ви дивіться, щоб аж вам повилазило, щоб пізніше не говорили…

Прут показує, що вода не сягає навіть грудей середньої молодиці.

Багачки тим часом обступили Доцьку, як теля з трьома ногами на ярмарку, викручують з одежі воду, то розправляють на голові хустину, то плечі розтирають, щоб, боронь боже, нежить не вчепився пані Савицької. Котрась кинулась по горілку в село, щоб винести її наперед Доцьки, аби та трохи утробу розігріла.

Обступили Доцьку з усіх боків і ведуть, як засватану. Доцька, і без того бліда, тепер посиніла, як індичка на сльоту.

Марічка з своїми перечікує, аж та процесія віддалиться трохи, аби не тягтись за ними у хвості на посміховище людське.

— А не забудьте на постерунок повернути, — гукає їм навздогін Анна. — Та ще не забудьте, що міра лежатиме в мене за сволоком!

Та небагато допомогла Марічці ота міра. Два дні пізніше прийшли в село жандарми, вломилися до Мартинчуків, скували Марічку і забрали в місто.

Було донєсєнє[126] на неї, що вона замордувала свою нешлюбну дитину.

Жандарми перекопали все подвір'я, зірвали підлогу в хаті, шпигали довгими залізними прутами купу з гноєм, і хоч трупа дитини не знайшли, Марічку однаково забрали, бо так було їм наказано.

Далі — вишняни не знають, що сталося з Марічкою, бо до старого Мартинчука не приступай, такий страшний. А тим часом по селу пішла чутка, що Марічка по дорозі відкусила ніс постерунковому і тепер сидить в тюрмі в Нашому вже за політику.

* * *

Трохи пізніше, приблизно в цій самій порі і на цьому самому місці, Бронко знову зустрівся з Каминецьким.

— Ти знаєш, що діється у Ставках?

І Каминецький, закуривши, почав розказувати, що вчора у Ставки приїхав повітовий староста і разом з парохом Бобецьким та солтисом давай організовувати свєнто праци. Іншими словами, хлопи повинні двічі на тиждень працювати задармо на ремонті доріг. Бронко хіба розуміє, що справа не в ремонті доріг? Наші галицькі дороги прославилися на весь світ, холера би їх взяла, і ремонту аж волають, але справа в тому, хлопче, що вони мають суто стратегічне значення. Зрозумів? Оцей ремонт доріг — це не що інше як один з елементів підготовки війни проти Радянського Союзу. А ми з тобою, Бронику, проти війни з Країною Рад, правда? І тому ми, комуністи, проти ремонту доріг з ініціативи пана старости. Та це ще не кінець. Ти слухай далі: зігнали людей з трьох сіл — з Ставків, Калиниці і Вишні. А тут серед народу пішла гуляти поголоска, що пани збирають заводити панщину і буцімто під панщизняним хрестом[127] закопані папери про скасування панщини. Якщо пани відкопають ті папери і заберуть їх у свої руки, панщина повернеться знову. Розумієш, Броник, не всі селяни вірять в цю небилицю, але навіть ті, хто не вірить, свідомо підтримують ворохобню. Чудесні, просто чудесні люди в нас, Бронику! Селяни озброїлися вилами, граблями, кіллям, люшнями і цілу ніч провартували біля панщизняного хреста. В село з цього приводу прибув невеличкий тимчасовий підрозділ поліцаїв.

Треба їм обом будь-що зладити на ранок листівки такого приблизно змісту: ми, мовляв, не проти ремонту доріг, а проти війни з Радянським Союзом, ну, ти ж знаєш, тобі не першинка. Завтра вранці листівки повинні вже бути в Ставках. Крім того, там, на місці, треба зорганізувати комітет з комуністів, сельробівців і бідняків. Одне слово, це стихійне заворушення має обернутись у політичну демонстрацію проти підготовки війни з Радянським Союзом, за возз'єднання Західної України з Радянською Україною, проти диктатури фашизму у Польщі і т. д.

Безсумнівно, шпики слідкуватимуть за кожною новою людиною, яка лише зійде з поїзда на станції Ставки.