Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін

Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін

Читаємо онлайн Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
сама маєш знати, що слід робити». — «Але я не знаю!» — «Тільки, прошу тебе, не реви». А Герберт сяє: «Кажу ж вам, з хлопцем усе гаразд, і я радий, що він нарешті всерйоз узявся за справу. Напевне, вже все як слід обміркував, добра пройда!»— «О Боже, Єво!» — «Та годі вже плакати, годі, кажу тобі! Я також за ним наглядатиму». Ні, ти таки справді не варта Франца. Куди тобі! Не можеш себе опанувати. Чого ти, дурепко, рюмсаєш? От же ж курка! Так би й дала їй кілька ляпасів!

Сурми сурмлять! Бій гримить, полки марширують, трара, трарі, трара, артилерія і кавалерія, піхота, а ще авіація, трарі, трара, вперед на ворога! Наполеон у таких випадках казав: «Уперед, вперед, не зупинятись, хоч сніг, хоч дощ — не озиратись, а як розвіється сірий туман, ми завоюємо місто Мілан, на вас чекають ордени, солдата доля хоч куди, трара, трарі, трара, йдемо вперед, уже нам близько. То добре діло — буть у війську».

Міці недовго довелося плакати й роздумувати над тим, що їй робити. Все вирішилося саме собою. А Райнгольд сидить то у своїй буді, то у своєї розкішної подруги, ходить по крамницях, які Плумс організував для збуту, та має час поміркувати про те, про се. Все його нудьга бере, а то йому на шкоду. Те, що він гроші має, його не тішить, уже й спиртне йому не дуже йде, вже краще в шинку стирчати, слухати, хто що говорить, попивати каву та справи вирішувати. А тепер хай куди прийдеш — до Пумса чи деінде, — скрізь стовбичить той йолоп Франц, сидить у нього перед носом зі своєю одною рукою, вдає із себе великого пана, так ніби йому ще не досить було, прикидається святенником, наче цей осел ніколи й мухи не зобидив. І цей клятий телепень точно щось хоче від мене. Це ясно, як двічі два чотири. Постійно він задоволений, і хоч куди зазирну — а він уже там. Треба трохи розрядити атмосферу.

А що ж тим часом робить Франц? Хто, Франц? А що йому робити? Ходить білим світом, поглянеш на нього — мир та спокій на душі. Можете робити з ним що завгодно, а він усе одно на плаву тримається. Бувають же такі люди, не часто, але бувають.

Ось у Потсдамі, тобто під Потсдамом, був один такий, його потім живим трупом назвали. Такий собі Борнеман. Ну й утнув чоловік! Здавалося, що він уже зовсім на пси зійшов, відсиджував свої п'ятнадцять років у тюрмі, аж раптом утік, отак узяв чоловік і втік. Перепрошую, він був не з-під Потсдама, а з-під Анклама, є там таке містечко Ґорке. Отже, йде наш Борнеман дорогою до Нойґарда, де він раніше жив, аж бачить потопельника, той пливе собі по річці Шпрее, тоді Нойґард, тобто Борнеман з Нойґарда, й каже собі: «Я вже, правду кажучи, все одно що мертвий для світу», витяг потопельника, забрав його папери, а йому підсунув свої; ось так і став покійником. А його дружина, коли дізналася про це, каже: «Що вже тут вдієш? Померла людина — та й по всьому, і слава Богу, що це мій чоловік, а не хтось інший, втратити такого чоловіка — невелика біда. Яка була з нього користь? Він півжиття просидів у тюрмі, так що нема його — то й добре». Ой, божечки, та наш любий Отто насправді не помер. Прийшов він у Анклам, а оскільки він помітив, що вода — то щось хороше, до того ж вода йому завжди подобалася, то вирішив стати торговцем рибою. От і торгує він рибою в Анкламі та зветься Фінке. А Борнемана більше немає. Але його все одно запопали. А як і чому, зараз розповім, тільки тримайтеся міцніше, щоб зі стільця не впасти.

Треба ж було такому статися, щоб його пасербиця приїхала найматись у прислужниці до Анклама. Подумати тільки — світ такий великий, а вона опинилася саме в Анкламі й зустріла там воскреслого торговця рибою, а той чоловік уже сто років тут живе, він про Нойґард і думати забув. А дівчина тим часом виросла і випурхнула з родинного гніздечка. Звичайно, він її не впізнав, а от вона його одразу впізнала й каже: «Скажіть, будь-ласка, ви часом не наш батько?» А він: «Тобі що, клепки бракує?» Але вона не вірить, тоді він погукав свою нову дружину й аж п'ятьох дітей, і всі вони в один голос засвідчили: «Він — Фінке, торговець рибою». Так, Отто Фінке, його кожен у селі знає. Його звати Фінке, а Борнеман уже давно як на тім світі.

І хоч він нічого поганого тій дівчині не зробив, вона не заспокоїлась і жодні свідчення її не переконали. Пішла вона собі, а що насправді в дівочій душі коїлося — того ніхто не знає, проте думка про вітчима міцно засіла у неї в голові. Взяла вона і написала листа до кримінальної поліції Берліна, відділ 4 а: «Я часто купувала рибу в пана Фінке, але хоч я його падчерка, він не вважає себе моїм батьком і обманює мою матір, бо в нього п'ятеро дітей від іншої». Все скінчилося тим, що свої імена діти ще змогли зберегти, а от із прізвищем справа вийшла кепська. Тепер вони звуться Гундт[191], та ще й із «дт» у кінці — таке було дівоче прізвище матері, до того ж вони враз стали позашлюбними дітьми; про таких сказано в Громадянському кодексі: «Позашлюбна дитина та її батько не вважаються родичами».

І так само, як той Фінке, живе собі наш Франц Біберкопф — у мирі та спокої. Напав був на нього хижий звір і руку йому відгриз, а потім він того звіра приструнив, тож звір тепер і сичить, і гарчить, і за ним плазує. Ніхто з тих, що товаришує із Францом, не бачить, як він того звіра приструнив, лише один чоловік знає. Франц ходить твердим кроком і свою вперту голову не схиляє. Він усе по-своєму робить й очі щирі має. А один чоловік, якому він нічого лихого не зробив, той усе загадується над питанням: «Чого йому треба? Чого ж йому треба від мене?» Він бачить усе те, чого інші не бачать, і все розуміє. Яке йому діло до м'язистої потилиці Франца, до його міцних ніг, до доброго сну? Але все це його чогось дратує, він не знаходить собі спокою. Цього

Відгуки про книгу Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: