Лісова пісня - Леся Українка
Л у к а ш
А що ж воно таке?
М а в к а
Воно ще краще, нiж вся твоя хороша, люба врода, та висловить його i я не можу…
(Смутно-закохано дивиться на нього i мовчить хвилинку).
Заграй менi, коханий, у сопiлку, нехай вона все лихо зачарує!
Л у к а ш
Ей, не пора менi тепера грати!
М а в к а
То пригорни мене, щоб я забула осю розмову.
Л у к а ш
(оглядається)
Цить! почують мати!
Вони вже й так тебе все називають накидачем…
М а в к а
(спалахнула)
Так! хто не зрiс мiж вами, не зрозумiє вас! Ну, що се значить
"накинулась"? Що я тебе кохаю?
Що перша се сказала? Чи ж то ганьба, що маю серце не скупе, що скарбiв воно своїх не криє, тiльки гойно коханого обдарувало ними, не дожидаючи вперед застави?
Л у к а ш
Була надiя, що вiддячусь потiм.
М а в к а
I знов чудне, незрозумiле слово -
"вiддячуся"… Ти дав менi дари, якi хотiв, такi були й мої - немiрянi, нелiченi…
Л у к а ш
То й добре, коли нiхто не завинив нiкому.
Ти се сама сказала - пам'ятай.
М а в к а
Чому я маю сеє пам'ятати?
М а т и
(виходить iз-за хати)
Се так ти жнеш? А ти се так городиш?
Лукаш поспiшно поволiк дерево за хату.
Коли ти, дiвонько, не хочеш жати, то я ж тебе не силую. Вже якось сама управлюся, а там на вiсень, дасть бiг, знайду собi невiстку в помiч.
Там є одна вдовиця - моторненька, - сама припитувалась через люди, то я сказала, що аби Лукаш був не вiд того… Ну, давай вже, любко, менi серпочка - другого ж немає.
М а в к а
Я жатиму. Iдiть до конопель.
Мати йде через галяву до озера i криється за очеретом.
Мавка замахує серпом i нахиляється до жита. З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одiж на їй просвiчує де-не-де крiзь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на головi синiй вiнок з волошок, у волоссi заплутались рожевi квiти з куколю, ромен, березка.
Р у с а л к а П о л ь о в а
(з благанням кидається до Мавки)
Сестрице, пошануй!
Краси моєї не руйнуй!
М а в к а
Я мушу.
Р у с а л к а П о л ь о в а
Уже ж мене пошарпано, всi квiтоньки загарбано, всi квiтоньки-зiрниченьки геть вирвано з пшениченьки!
Мак мiй жаром червонiв, а тепер вiн почорнiв, наче крiвця пролилася, в борозенцi запеклася…
М а в к а
Сестрице, мушу я! Твоя краса на той рiк ще буйнiше залишає, а в мене щастя як тепер зов'яне, то вже не встане!
Р у с а л к а П о л ь о в а
(ламає руки i хитається вiд горя, як од вiтру колос)
Ой горенько! косо моя! косо моя золотая!
Ой лишенько! красо моя! красо моя молодая!..
М а в к а
Твоїй красi вiк довгий не судився, на те вона зроста, щоб полягати.
Даремне ти благаєш так мене, - не я, то iнший хто її зожне.
Р у с а л к а П о л ь о в а
Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє з краю до краю.
Дай нам зажити веселого раю, поки ще лiтечко сяє, поки ще житечко не полягло, - ще ж неминуче до нас не прийшло!
Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рiдная!
Потiм поникне краса моя бiдная, ляже додолу сама…
Сестро! не будь як зима, що не вблагати її, не вмолити!
М а в к а
Рада б я волю вволити, тiльки ж сама я не маю вже волi.
Р у с а л к а П о л ь о в а
(шепче, схилившись Мавцi до плеча)
Чи ж не трапляється часом на полi гострим серпочком поранити руку?
Сестронько! зглянься на муку!
Крапельки кровi було б для рятунку доволi.
Що ж? Хiба кровi не варта краса?
М а в к а
(черкає себе серпом по руцi, кров бризкає на золотi коси Русалки Польової)
Ось тобi, сестро, яса!
Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, i никне в житi.
Вiд озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червонiй хустцi з торочками, в бурячковiй спiдницi, дрiбно та рiвно зафалдованiй; так само зафалдований i зелений фартух з нашитими на ньому бiлими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синiм, намисто дзвонить дукачами на бiлiй пухкiй шиї, мiцна крайка тiсно перетягає стан, i вiд того кругла, заживна постать здається ще розкiшнiшою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспiває за нею.
М а т и
(до молодицi люб'язно)
Ходiть, Килинко, осьде край берези ще свiже зiллячко. Ось деревiй, - ви ж гладишки попарити хотiли? -
Вiн добрий, любонько, до молока.
К и л и н а
Та в мене молока вже нiде й дiти!
Коб ярмарок хутчiй - куплю начиння.
Корова в мене турського заводу, - ще мiй небiжчик десь придбав, - молочна, i господи яка! Оце вже якось я в полi обробилася, то треба роботi хатнiй дати лад. Ой тiтко, вдовицi - хоч надвоє розiрвися!..
(Прибiднюється, пiдобгавши губи).
М а т и
Ей, рибонько, то ви вже обробились?
Ну, що то сказано, як хто робiтний та здужає… А в нас - маленька нивка, та й то бог спору не дає…
К и л и н а
(дивиться на ниву, де стоїть Мавка)
А хто ж то женцем у вас?
М а т и
Та там одна сирiтка…
(Нишком).
Таке воно, простибiг, нi до чого…
К и л и н а
(надходить з матiр'ю до Мавки)
Добридень, дiвонько! Чи добре жнеться?
М а т и
(сплескує руками)
Ой лишенько! Iще не починала!
Ой мiй упадоньку! Що ж ти робила?
Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!
М а в к а
(глухо)
Я руку врiзала…
М а т и
Було при чому!
К и л и н а
А дай сюди серпа - нехай-но я.
Мавка ховає серпа за себе i вороже
