Славка - Галина Сергіївна Ткачук
Бо зозуленя — це найгарніше для птахів пташа.
Для пташиць.
Їхній сон короткий, але зозуленя встигає наснитися. Не пищить жовтим ротом, дивиться птасі в очі, каже їй:
— Давай домовимось!
— Домовляйся з моїм чоловіком!
— Він спить!
— Іди говори з батьком!
— Він спить, і сон його забрав. Він лежить тепер, як тонка шкаралупа від крашанки, розмальована зверху у вид птаха, а вся середина тим часом десь блука. Сама з таким розмовляй!
— Так я з таким весь свій вік розмовляю!
— Іди сюди, іди до мене, послухайся хоч раз істоту, котра тебе кличе!
Згоджуйся, і тобою новий промінь піде,
згоджуйся, і від тебе старий світ зникне.
Згоджуйся, бо вже несуть тобі моє яйце, міцним міцне і всередині тепле.
Так каже птасі зозуленя. Обидва у сні співочої птахи, не знають, як співати: «Алілуя!»
ТЕРЕНТІЙ І ТІТА якось я сама вийшла на поле і пішла шукати Білогородку.
Там дорогою є всякі речі цікаві.
Ці місця називаються Очисні Споруди.
Тут є посадка, яка зійде за сад. Рівна тополева лінія.
Тут люди мало бувають.
Здебільшого працюють, якщо вже бувають. А їхні діти у цей час блукають.
Я так кажу, бо тут працював дід моєї подруги.
Були часи.
Діда звали Тіт. Це перший такий дід за моєї пам’яті. Дід Тіт.
Я усе йшла і дивилася, чи не стріну діда Тіта або принаймні яку його тінь чи лінію, бо сам дід помер торік.
У траві лежало кольорове.
Здається, журнальна сторінка. Хтось був отут і розгортав свої речі або харчі з паперу.
Це обкладинка! Журнал «Терентій»!
Я думаю, могли би бути два брати: старший Терентій, менший — Тіт.
Терентій мав би велосипеда і їздив би асфальтовою стежкою попід лісом.
Тіт був би меншеньким і товстеньким.
Такий білий, легенький і м’який, як куряче м’ясце.
Поки я дивилася під ноги, ішла, уявляла собі Терентія і Тіта, якась дівка підійшла до мене ззаду і зрізала волосся прядку.
Кажу їй:
— Я не розумію, нащо ти це робиш!
— Так і є, — каже, — абсолютно не розумієш.
Наступна тополева посадка заросла кущами.
Я розтрушувала застиглі кущі. Вилітали дрібні мошки. Деякі залітали мені за комір футболки, і походжали собі там, і лоскоталися.
Ота дівка своїми здоровими ножицями зрізала мені прядку над правим вухом і кинула волосся долі. Кажу ж їй:
— Так не можна! Прилетять ластівки, заберуть мої коси і зів’ють гніздо. Від того можуть статися різні дивні, різні лихі речі.
— Я думаю, — каже тоді дівка, — що всі вони однаково стануться. Ці різні, лихі й дивні речі.
Вона зрізала прядку над лівим вухом.
— Все б тобі зрізати, все б мої коси чикрижити!
Я зазирнула до мух, собі за шиворот, і мені просто межиочі на світло вилетіло кілька їх.
Очисна спорудо, моя дошкільна молодість!
Обрізані мої коси, прозорі осінні ниточки!
Так ось. Терентій і Тіт.
Тіт дуже менший мене. Я можу навіть брати його на руки і таскать, якщо потоваришую із Терентієм.
Але ж він ні з ким не водиться!
У нього є велосипед, він скрізь їздить сам.
І не особливо любе Тіта.
Тож мені так і не доведеться помацати Тітові малі ручки із курячого м’яса.
Прощавай, Терентію!
Ми так і не потоваришували, мій Тіте!
Я повертаюся додому.
Мене питають:
— Кицюню, де твоє волосся?
— Літає скрізь, як порохи, і гнізда з нього в’ють птахи!
— Ясно.
— І кубла з нього в’ють щурі, і крівцю смокчуть комарі!
ЧАСТИНА 3. СЛАВКАРАНОК, МИ З ЛІЛЕЮ, ІОАНИКІЙ
Ліля з’явилась перед мої очі наступного ранку, перед першим уроком у школі, з-під моєї парти. Очі її були великі й червоні, а в руках — поліетиленова торбочка із різними знахідками. Лілька шепотіла:
— Ти як вчора від мене пішла, я собі подумала, що треба саме в той день до Білогородки дійти. Янка пішла, мама заснула, і сон її забрав. І