Андріївський узвіз - Володимир Діброва

Тепер, каже студент, стало ясно, що я — нікчема.

Одногрупник не поспішає уривати його. Він на п’ять років старший за студента. Відслуживши, він працював провідником купейних, а тоді і спальних вагонів, зарезервованих для вищих каст.

Я ж весь час думав, зізнається студент, що я — не такий, як всі ці… А тепер… Як же мені бути?

Одногрупник робить ковток, ставить під лаву пляшку так, щоб на світанку її помітила перша ж бабуся і каже: а в чому справа?

У тому, каже студент, що моя творчість нікому не потрібна!

А тобі вона потрібна?

Ти не розумієш! Я ж хотів сказати нове слово…

Всі слова вже давно сказані, позіхає одногрупник. Нові, старі, всякі… Лишається їх повторювати.

А про слова він знає не менше, ніж укладники лексиконів. Ще в війську він вирішив вивчити всі європейські мови, і з того часу скуповує словники і, де б він не був, щодня вчить по сторінці.

Ти не зрозумів, не здається студент. Справа не в словах.

А в чому?

У покликанні! Я ж думав, що я…

Ну то що ти хочеш?

У філософському сенсі чи в…

Я зрозумів, б’є його по плечу одногрупник, що тобі треба!

Що?

Бабу.

Яку бабу?

Скільки тобі років?

Яке це має…

От бачиш! А ти ще і досі хлопчик.

Я не хлопчик!

А хто ж ти? Дожив до такого віку, а що таке жінка — не знаєш! Це — злочин. І проти себе, і проти жінок. За такі речі треба карати.

Одногрупник розповідає, як у понеділок під їхнім гуртожитком автобус збив викладачку. І розтин тіла засвідчив, що вона померла незайманою.

Тридцять з ліхером років, трясе кулаком одногрупник, от де трагедія! Так і не встигла спізнати насолоду.

А звідки ти знаєш, питає студент, що вона ще не… це…

Так на ній написано ж!

Одногрупник знається на таких речах. У нього великий досвід і надлишок життєвої сили. Він грає за курс у футбол і танцює в університетському фольклорному ансамблі.

Хай, каже він студентові, це тобі буде уроком.

Вони доходять до центру й прощаються.

І я тобі, обіцяє одногрупник студентові, допоможу! Дай мені трохи часу.

Через два тижні земля прогрілася і з неї повалив пряний дух. Все, що на цій хвилі виросло, було їстівним і цілющим. На жаль чи на щастя, але про це мало хто знає. Добре це чи погано? От в чому питання! Студент після зайнять не поспішає додому, і, коли поблизу нема перехожих, нахиляється і обнюхує кожну рослину. Скоріше за все, його спостереження, як і все, що пов’язано з землею, не вкладається в рамки добра і зла. Що з цим робити? Кого винуватити?

Від телефонного дзенькоту вся ця ділема розлітається на дрізки. З іншого кінця міста не на жарт збуджений одногрупник кличе його в бій.

В який іще, не розуміє студент, бій?

У тебе є, питає одногрупник, на чому писати? Тоді пиши.

Студент записує адресу, і одногрупник пояснює, що він пішов в кіно і зустрів там унікальний екземпляр. А при ній — подружка. У мене, сказав він їм, є друг. Красивий, як кінозірка. Вони йому сказали: то де ж він? Одногрупник сказав: було б де йти, то він прибіжить. Та, на яку поклав око одногрупник, сказала, що її батьки поїхали за місто. То в чому, питає її одногрупник, проблема? Немає, вона йому каже, проблем!

Давай — гітару в зуби, наказує одногрупник, і сюди. Ми всі чекаємо!

Я, каже студент, не можу.

Чому?

Зайнятий.

Ти не бійся. Я з тобою.

Я не боюся.

Старенький, це класика!

Що саме?

Весна. Два друга — дві подружки…

Добре. Але без гітари.

Яволь!

Одногрупник по дорозі купує пляшку горілки та пляшку пива, яких ніхто, крім нього, не торкається. Натомість хазяйка квартири виставляє дві пляшки білого вина із батьківського бара і бляшанку шпротів. Одногрупник, пританцьовуючи та не закриваючи рота, готує молоду картоплю з зеленню. Хазяйка виносить гітару. Всі так накидаються на студента, що він, трохи покомизившись, грає для них спершу англійські, тоді наші, а там і свої пісні. І на слова Шекспіра, і про видовби у вапні, й про паперові кораблики. Дівчата в захваті, одногрупник підспівує і тарабанить пальцями в такт. Під вино й