По дорозі в Казку - Олександр Олесь
— Знайшов? Ану квітки нам покажи.
— Про мак ми чули. Ти б нам квітки приніс та показав, щоб ми могли пойняти віри.
— Про мак, звичайно, всі ми чули.
— То та тропа хіба лежить в долині? Вона по горах в'ється!
— То, може, ця тропа й на гори вийде.
— А може, й так.
— Ти мак нам покажи!
— Еге, ти мак нам покажи!
Він. Ось мак! Ось мак! Я заховав його на грудях. (Виймає дві квітки маку).
— Дивіться, мак! Їй-богу, мак...
— Справді мак?
Всі оточують Його.
-Або я сплю, або квітки я бачу.
— А дайте гляну я!
— Постій! Не всім же зразу.
— Який великий!
— Який червоний!
— Як кров.
— Як кров.
— Як кров.
— Та це не мак — це кров його.
-І пахне кров'ю.
Тиша.
— А ось на боці теж. Ось гляньте на сорочку!
— Це знову кров.
— Ану! (Бере рукою і знімає). Знімається! Пелюстки маку! Третя квітка!
— Це та тропа!
— Постійте! Що ви?!
— Це та тропа! ...
— А гляньте, квіти свіжі.
— Мені здається, що вони зів'ялі.
— Свіжі, свіжі!
— Живі, живі!
— Ми підем з ночі!
— Ми вийдем з лісу.
— Ми вгледим ранок.
— Ми вгледим сонце.
— Ми вгледим день.
— Ми вийдем з лісу.
— Та що це ви?! Куди іти?! Хіба забули ви, як важко йти, як страшно?
В і н. Я поведу вас, я йтиму перший. Ви. візьмете кілки, а я розкрию груди і вільними руками терни колючі буду розгортать. Там день, блискучий день, я бачу, і ви, ви всі мене не зможете спинити.
— Я вже старий і вже гаразд не бачу, — він справді дужий, молодий?
— Погляньте, як у його очі блискають, неначе у вовка...
— Якою міццю дихають слова!
— Він не злякається.
В і н. Розбийте груди і серце викиньте моє голодним псам, коли я світло дня не вгледжу. Коли злякались ви, я сам піду з надією за руку!
— А це ж, здається, той, що раз колись злякався борсука?..
— Мовчи, ти знаєш там багато!
— Хіба не бачив ти, коли він сам пішов у нетрі? А перед сим хіба не чув ведмежого ти реву?
В і н. Хай грім мене ударе, я впаду без крику, хай ляжуть леви на тропі, я перейду по їхніх спинах. Я не боюсь нічого.
— Який він сміливий!
— Який відважний!
— А може, це не він, а може, це другий?!
Д і в ч и н а. (підходить до Нього). Це ти? Твій вид і голос. А дай я гляну в очі... Ти не плачеш?
— Хто? Він заплаче? Тобі приснилось, може?
Д і в ч и н а. Ні, ні! Я бачила сама, як він вночі сьогодні плакав.
— Запорошив він, може, око.
— Упала, може, з гілки вранішня роса.
— Роса, роса, звичайно, впала.
Д і в ч и н а. То так мені здалося?! Ти... не плакав?!
Він. О, коли б міг я плакати і ублагати вас слізьми покинуть ліс великий! О, коли б міг я іскрами вогняних слів своїх цей ліс проклятий запалити і вам одкрити небо!
Д і в ч и н а. Адже ж ти той, що любиш так мене?
В і
