Скорочено Джим Ґудзик і машиніст Лукас - Міхаель Енде
На третій день четвертого тижня їхньої подорожі, Джим прокинувся зовсім рано, ніби відчувши раптовий поштовх. Оскільки Лукас ще спав, Джим вирішив розвідати все самостійно. Хлопчик побачив красиву місцевість. Там росли чудові дерева і квіти чудернацьких відтінків і форм. Проте найдивнішим виявилося те, що всі вони були прозорими, як кольорове скло. Легкий туман стелився над лугами, тут і там звивалися річки, а над ними гойдалися витончені фарфорові мостики. У деяких мостиків були вигадливі дахи, і з них звисали тисячі маленьких срібних дзвіночків, що давали багатоголосі передзвони. Величезні метелики із мерехтливими крилами стрімко носилися між квітами, а крихітні пташечки колібрі довгими вигнутими дзьобиками пили мед та росинки із квіткових чашечок.
Коли Лукас прокинувся, то був захоплений побаченим. Він сказав, що тут, напевне, країна Мигдалія. Друзі витягли Емму на берег та неквапливо поснідали. Лукас сказав, що вони спершу попрямують в Пинь – столицю Мигдалії, щоб спитати його царську величність, чи не знадобляться йому один локомотив та два машиністи.
Лукас і Джим зробили Емму знову сухопутною: прибрали щоглу та вітрило, потім витягли з усіх шпарин смолу та клоччя та відчинили двері. На завершення цього друзі наповнили Еммі котел водою, а тендер – хмизом, якого багато валялося на березі. Потім вони роздули вогонь під котлом. Коли вода в котлі закипіла, вони рушили в путь.
За деякий час друзі добралися до широкого шляху, яким їхати було швидше та зручніше. Дорога вела просто в Пинь – столицю Мигдалії. Друзі побачили незліченне зборище великих наметів – золоті дахи Пиня. І вже за півгодини вони дісталася міста.
Глава шоста, у якій велика жовта голова стає друзям на заваді
У Пині було дуже багато людей, Джим, який ще жодного разу не бачив стільки народу одразу, почувався незатишно. У всіх мигдальців були косички та великі крислаті капелюхи. Кожний мигдалець вів за руку мигдальця поменше, той, що поменше, вів іншого, ще поменше, і так до найменшого, розміром із горошину.
У місті столи тисячі будинків, у кожного було багато поверхів, і в кожного поверху був свій дах із золота, що випинався вперед та був схожий на парасольку. Мигдальці були охайними, ніколи не вдягали брудного і дуже часто прали одяг.
Еммі довелося дуже обережно прокладати собі шлях у величезній юрмі людей, аби нікого випадково не задавити. Друзі дісталися головного майдану перед царським палацом. Вони вибралися з локомотиву та попрямували до палацу. Туди вели 99 срібних сходинок. А ще там була брама, десяти метрів заввишки та шести з половиною завширшки. Вона була зроблена з різьбленого ебенового дерева. Поруч із брамою висіла табличка: "Цар Мигдальський". А внизу знаходилася кнопка дзвоника із великого цільного алмазу. Лукас натиснув на кнопку дзвоника. У величезних дверях із ебенового дерева відчинилося маленьке віконечко. Хтось запитав, чого вони хочуть. Лукас пояснив. Але їм відповіли, що зустрітися з царем неможливо.
Друзі вирішили оглянути місто. Багато годин вешталися вони вузькими провулками та строкатими вулицями, і, куди не подивись, усюди було багато незрозумілого. Наприклад, на вулиці були вухочисти, які чистили людям вуха. Ще там були рахувальники волосся. Вони перераховували у бажаючих волосся на голові, бо в Мигдалії важливо знати, скільки волосин у тебе на голові. Усюди на вулицях виступали фокусники. Один, наприклад, виростив із маленького насіннячка просто на своїй долоні справжнє деревце, на якому сиділи та щебетали крихітні пташки. А що тут тільки не продавалося! Фрукти, коштовні тканини, посуд, іграшки і просто потрібні та корисні речі. Там були ще й різьбярі по кості. Це цілком неймовірне та надзвичайне заняття. Деяким із них було вже більше ста років, і за все своє життя вони вирізали одну-єдину річ. Але ця річ була настільки коштовною, що в нікого в світі не вистачило би грошей, аби її купити. Тому різьбярі дарували її тому, кого вважали достойним.
Глава сьома, у якій Емма вдає карусель, а друзі знайомляться з одним онуком
Цілісінький день друзі вешталися містом. Увечері мигдальці запалили свої лампи, що переливалися різними кольорами. Вони носили їх, підвісивши на довгі батоги, дорослі мигдальці – великі ліхтарики, а діти – маленькі.
Друзі зголодніли, але грошей не мали. Лукас вирішив, що треба заробити гроші, прокатавши на Еммі бажаючих. Він виліз на Емму та оголосив, що поїздка коштуватиме 10 лі. Проте ніхто з мигдальців не рушив із місця. Лукас і Джим вирішили спочатку самі прокататися, але місцеві налякалися і розбіглися. Джим сказав, що треба спитати, де дістати грошей у якогось мигдальця. І тут їм трапилося крихітне хлоп'я зростом із долоню. Явно чийсь онучок. Голівонька в нього була завбільшки із кульку для гри в настільний теніс. Крихітка поклонився і сказав, що звати його Пінг Понг. Лукас і Джим теж представилися. Пінг Понг понісся у бік палацу, а згодом повернувся з дивним вантажем на голові. Ним виявився маленький полірований столик не більший за тацю. Малюк поставив його на землю біля локомотиву. Потім розклав навколо кілька подушок завбільшки із поштову марку. Друзі як могли всілися на подушки.
Пінг Понг знову умчав та прибіг з ліхтариком. Хлопчик пропонував дуже дивні страви: сторічні яйця із ніжним салатом із білоччиних вушок, зацукровані дощові черв'яки у сметані, пюре з деревної кори під тертим кінським копитом, парені осині гнізда зі зміїною шкірою під оцтом та олією. Джим і Лукас попросили звичайний бутерброд, але Пінг Понг не знав, що це таке. Вони ще трохи поміркували про всіляку їжу. Раптом Лукас сказав, що тут
