Скорочено Джим Ґудзик і машиніст Лукас - Міхаель Енде
Наступного ранку Джим із Лукасом поснідали, міцно заперли двері кабіни, ретельно зачинили вікна і рушили в путь, просто у темряву. Усе було так, як розповідав пан Тур Тур: сліпучо сяюче сонце незабаром стало неможливо розрізнити. Тільки десь високо у чорному небі виднілася тьмяно-фіолетова плямка. А навколо все було абсолютно та непроглядно чорним. Лукас засвітив фари. Але скелі поглинули світло, і стало так само темно, як раніше. Чим далі вони їхали, тим холодніше ставало. Друзі закуталися в ковдри, проте й це допомогло ненадовго. Незважаючи на те що Лукас топив дуже сильно, крізь вікна кабіни проникав все міцніший мороз.
Вони просувались уперед дуже-дуже повільно. Година спливала за годиною, а друзі, за Лукасовими розрахунками, здолали тільки половину шляху. Усе швидше доводилося їм кидати вугілля до топки, аби вода в котлі кипіла та давала пару.
Тепер навіть блідо-фіолетова плямка на небі зникла. Отже, вони наблизилися до "Вуст Смерті". Друзі почули жахливі стогони та завивання. Емма відмовилася їхати далі. Лукас не знав, як бути. Вони все чекали та чекали й при цьому напружено думали про те, що слід зробити. Виходити назовні не можна через холод. Та й що ззовні поробиш? Дати задній хід теж не годилося, бо Емма не наважувалася ні на найменший рух.
Усередині чорного ніщо раптово повис шматочок білої дороги. Першим це помітив Джим. Він продихав дірочку у морозних візерунках вікна та спробував подивитись у неї. Тут і Емма погодилася їхати далі. Вона знову знайшла прямий шлях, і знову покотили вони у темряву.
Тепер у них залишалося тільки десять лопат вугілля. Але, на щастя, путь пішла під уклін. Вони ніби ковзнули крізь якусь завісу. Світло проникло крізь крижані вікна. Друзі вибралися назовні, аби відігріти на сонечку закляклі суглоби.
Глава дев'ятнадцята, у якій друзі ремонтують невеличкого вулканчика, а Емма отримує іншу зовнішність
Перед друзями тисячами тисяч вогнедишних гір усіх розмірів розкинулася "Країна Тисячі Вулканів". Багато вулканів виригали вогонь та іскри, інші тільки потроху диміли. Раптом відбувся сильний поштовх, і в землі із гучним шумом утворилася глибока тріщина. Удалині височіла одна-єдина височезна вершина. Висота її була, мабуть, понад тисячу метрів. Із неї теж курився димок. Лукас і Джим дуже довго мовчки розглядали цю малозатишну місцевість.
Лукас сказав, що далі їхати не вийде, бо вугілля більше немає. Для початку вони присіли та перекусили парою бутербродів, запиваючи їх чаєм із золотого термосу. Після їжі, коли Лукас розкурював люльку, вони вловили якийсь шум. Звук був такий, ніби десь повискувало мале порося.
Друзі підвелися та пішли на голос. Незабаром вони знайшли те місце. Жалібний плач лунав із вулкану неподалік. Проте цей вулкан здавався погаслим. З нього показалася велика голова із круглими очиськами, що віддалено нагадувала голову бегемота. Голова була посаджена на слабеньке тільце із довгим тоненьким хвостиком, як у крокодильчика-підлітка. Незвичайна істота постала перед Джимом і Лукасом, широко розставивши задні лапки, і, уперши передні в боки, люто заверещала з усіх сил: "Я дррракон!". Істота дуже засмутилася, коли виявила, що друзі не налякалися. Виявилось, що це напівдракон, бо його мама була гіпопотамицею! Зате тато був справжній дракон.
Напівдракон Непомук пожалівся, що його вулкан погас. Усі спустилися крізь кратер у вулкан. Коли вони потрапили вниз, Лукас запалив сірника та роздивився. Вони стояли у просторій печері. Одну її половину займала величезна вугільна купа, а у другій стояла велика відкрита піч. Над нею на ланцюзі висів вражаючих розмірів котел. Усе було вкрито кіптявою, задушливо смерділо сіркою та чимось ще.
Лукас знайшов неполадку – засмітився димохід. Але він сказав напівдраконові, що неполадка серйозна. У Лукаса виник план. Він полагодив вулкан і попросив за це вугілля для Емми. Непомук був радий і дав вугілля.
Друзі готувалися до вечері, а Непомук розповів, що дракони найбільше люблять їсти лаву з вулканів. Потім вони разом посідали та почали вечеряти. Непомук чавкав, гучно хлебтав і так бризкався своєю розпеченою кашею, що друзям довелося слідкувати, як би він не попік та не перемазав їх з голови до ніг.
Насамкінець Лукас як би мимохіть відзначив, що їм хочеться до Дракон-Міста. Непомук знав дорогу, хоч йому було заборонено про неї говорити. Але Лукас і Джим йому допомогли, та й дракони Сумландії не пускали напівдраконів у місто. Тому Непомук сказав, що Дракон-Місто розташоване на найвищому кратері. Власне, місто знаходиться на дні кратера, там живе багато тисяч драконів. Усі вони переїхали туди з тих пір, як у світі жити їм стало занадто небезпечно. Тільки окремі з них, та й то рідко, здійснюють прогулянки до інших країн. І дракони там вогнедишні. Вхід у місто один – печера, що веде крізь гору до Дракон-Міста. Але, на жаль, вхід цей удень та вночі охороняють дракони-вартові. Вони не пропускають нікого, хто не схожий на справжнього дракона.
Лукас питав, чи не знаходиться виток Жовтої річки у Дракон-Місті. Але Непомук сказав, що не знає такого. Джим запропонував замаскувати Емму під дракона, а Непомук сказав, що проведе друзів, щоб вони не провалилися часом у якусь тріщину чи не застрягли у розпеченій лаві.
Усі взялися маскувати Емму. Непомук притяг горщик червоної протикорозійної фарби. Крім того, він поставив розігріватися котел із лавою. Джим із Лукасом зібрали всі свої ковдри і, закріпивши їх мотузками, розвісили всередині кабіни. Потім Непомук притяг лави, що стала до того моменту зовсім рідкою. Як кожен напівдракон, він міг брати розжарену лаву, не обпікаючи
