Скорочено Джим Ґудзик і машиніст Лукас - Міхаель Енде

при цьому пальців. Непомук м'яв, розмазував та ліпив лаву на Емму. Зверху він зробив їй великий горб, спереду – довгий бридкий ніс, а по боках – шипи та луску. Лава, остигаючи, ставала твердою, як бетон. Насамкінець вони якомога жахливіше розмалювали її цілком у червоний колір, а на її добродушному обличчі намалювали мерзенну драконову пику. Із заходом сонця справу було зроблено. Лукас заховався до кабіни та дав Еммі на пробу трохи поїздити навколо та подихати димом із вогнем. Враження складалося і дійсно вельми драконоподібне.

Глава двадцята, у якій один чистопородний дракон запрошує Емму на вечірню прогулянку

Наступного дня мандрівники попрямували далі, бо за твердженням Непомука шлях до Дракон-Міста був набагато довшим, ніж здавалося. Через велику кількість тріщин у землі та лавових струмків вони не змогли їхати прямо. Непомук усівся попереду на Еммин котел, використовуючи свій тоненький хвостик як указку. Він показував, куди їхати.

Дорогою їм зустрілося кілька напівдраконів. Побачивши замасковану Емму, вони перелякано ховали голови назад. Коли друзі під'їхали ближче до вхідної печери Дракон-Міста, Непомук попрощався і пішов додому.

За кілька хвилин Емма вже стояла біля входу до Дракон-Міста. Це був величезний, укритий кіптявою отвір, що вів до гроту, з якого трохи диміло. Над входом висіла велика кам'яна табличка із забороною входити нечистопородним драконам.

Джим і Лукас заїхали у грот. Там було темно, але згодом вигулькнула пара розжарених червоних очей завбільшки з футбольні м'ячі. Друзі разом засмикнули віконця кабіни ковдрами та крізь крихітну шпарину почали дивитися назовні. Там були очі дракона, який був втричі більший та товщий за Емму. Коли Емма зупинилася, чудовисько ривком розправило свою спіралеподібну шию і оглянуло локомотив з усіх боків. Закінчивши ретельний огляд Емми, дракон прийняв її за молоденьку драконицю і запросив на прогулянку. Інший його друг сказав дати дракониці спокій, бо Емма нічого не говорила. Перший дракон, озлоблений, пішов із дороги. Лукас потяг за важіль – Емма рушила і якомога швидше покотила геть. Передбачливий Лукас зробив так, що вона при цьому випустила багато-багато диму й іскор, ніби була обурена та скривджена, щоби в дракона наприкінці не виникло жодних підозр.

Незабаром вони виїхали з гроту, і перед ними опинилося Дракон-Місто. З першого погляду стало ясно, що місто дуже велике. Будинки були збудовані із гігантських сірих кам'яних глиб у сотні поверхів. Вулиці нагадували моторошні ущелини. Якщо високо задерти голову та поглянути вгору, ще можна було б, ймовірно, побачити невеличкий клаптик неба. Але й цей невеличкий клаптик був повністю окутаний густими клубами газу та диму, що підіймалися звідусіль. Тут панував жахливий шум. Дракони вищали, гриміли, бурчали, стукали, сварилися, горлопанили, завивали, кашляли, шипіли. Дракони були найрізноманітніших типів. Одні – маленькі, інші – завбільшки із товарний потяг. Одні були тисячоногими, інші – тільки з однією ногою, треті – зовсім безногі, які котилися вулицями.

Там, де Джим і Лукас могли зазирнути у діри вікон, вони повсюди бачили драконів, зайнятих найрізноманітнішими справами. Деякі готували каву чи пекли млинці на вогні, що виходив із їхніх власних ніздрів. Звісно, йдеться про драконові млинці та драконову каву з сірки та кісткової муки із приправами з отрути, жовчі, скалок скла та іржавих кнопок. Тільки одного не вдалося друзям ніде знайти – дітей. Річ у тому, що в справжніх драконів дітей не буває. Їм діти цілком непотрібні, бо вони не вмирають, якщо тільки їх не вбивати. На вулицях дітей би просто розчавили, а галявинок чи чогось схожого тут не було. І жодних дерев для лазіння. Не дарма місто називалося Сумландією.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Глава двадцять перша, у якій друзі дізнаються, що таке сумландська школа

Друзі швидко знайшли Стару вулицю, яка була вказана в листі Лі Сі. Треба було тільки слідкувати за номерами будинків, щоб знайти будинок під номером 133. Такий вони знайшли. Лукас обережно спрямував Емму до гігантської брами. Вони опинилися в під'їзді, величезному, як зала очікування вокзалу. Сходи спіраллю неймовірних розмірів закручувалася високо-високо нагору. Сходинок не було, а лише щось схоже на серпантин. Друзі зраділи відсутності сходинок, інакше вони стали б нездоланною перешкодою для Емми. А тепер можна було цілком спокійно їхати нагору. Так вони й зробили, рухаючись весь час по колу, поки не доїхали до третього поверху.

Перед першими дверима ліворуч вони зупинилися. Двері були такими високими й широкими, що крізь них міг спокійно проїхати двоповерховий автобус. Але, на жаль, вхід був закритий гігантською кам'яною плитою. Там був напис: "Пані Мальцан". Під написом красувався витесаний з каменю череп, що стискав у зубах кільце, яким треба було стукати.

Побачивши, що поблизу немає жодних драконів, Лукас рішуче та швидко вискочив із кабіни та з усіх сил натиснув на кам'яну плиту. Вона відсунулася, і Лукас в'їхав до квартири. Там він знову зупинився, вибрався назовні і засунув плиту на колишнє місце. Потім він подав знак Джимові. Той обережно виліз із кабіни. Вони лишили Емму стояти, суворо наказавши їй поводитися тихо.

Потім вони, Лукас спереду, а Джим слідом за ним, прокралися довгим похмурим передпокоєм. Зупиняючись біля кожних дверей, вони обережно зазирали усередину приміщень. Ніде нікого не було видно: ані людей, ані драконів. В усіх кімнатах стояли цілком кам'яні меблі. Вікон ніде не було, замість них доволі високо в стінах зяяли отвори, що пропускали ззовні тускле світло. Друзі раптово почули з найостаннішої кімнати чийсь бридкий пронизливий голос, який щось розлютовано проричав. Потім знову стало тихо. Джим із Лукасом напружено прислухалися. І раптом пролунав ледь чутний дитячий голосок, що проказав щось відривчасто та перелякано. Друзі обмінялися значущим поглядом. Швидко прокралися вони до