Скорочено Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

Безсила мисле, проти ж тебе річ

Іще куцішою себе являла.

124 О вічний блиску, що шляхом сторіч,

Самоосяжний, самоосягаєш

Й, осягнутий, собі зориш устрі!

127 На колі, що відбитий в ньому сяєш,—

Коли його я зором перебіг,—

Бо ти навколо сяйвом освяваєш,

130 Де завертав унутрішній поріг,

Мені немовби з нас малюнок здався,

І наче барки власні він зберіг.

133 Мов геометр, який старанно брався

За вимір площ і ліній колових,

Але, засад не маючи, стерявся,—

136 Такий став я при дивинах нових:

Хотів уздріть, як образ той у колі

Розміщено, як скріплюється їх.

139 Були ж у мене крила надто кволі;

Але яскравість сяйва тут прийшла,

І міць зростала розуму і волі.

142 Уяву сила зрадила була,

Та, мов колеса, ясні і веселі,

Жадобу й волю долі повела

145 Любов, що водить сонце й зорні стелі.