Твій на місяць - Анастасія Соловйова

— Я не знав…

— Ні секунди в цьому не сумнівалася!

— З нею все гаразд?

— Так. Сподіваюся, вона зустріне у горах сексуального багатого італійця і чудово проведе час. Забуде тебе назавжди.

— Я теж цього хотів би, — відкриваю пляшку віскі і втягую знайомий карамельно-димний запах міцного алкоголю. — Дякую, що відповіла на дзвінок.

— Навіщо ти взагалі питаєш про Асю? — голос Ксюші звучить глухо, і в ньому я чую надію. — Ти справді за неї хвилюєшся?

— Хвилююся.

— Тоді дзвони їй і благай про прощення.

Стримуюсь, щоб не відповісти занадто різко, скупо прощаюся з Ксюшею і наливаю в склянку трохи віскі. Розглядаю на світлі золотисту рідину, дико бажаючи одним ковтком обірвати всі безглузді надії. Знову кинутися в безодню саморуйнування, як два роки тому.

Досить! Я і так вічно тікав від проблем: спочатку Наташу відштовхнув від себе, потім Даню з мамою, вітчима. Тепер і Асю підставив. Настав час розірвати це кляте коло!

Стискаю грановану склянку і кидаю її в стіну. Уламки летять на підлогу, біла стіна забарвлюється у колір віскі, ненависний запах спирту поширюється кімнатою. Виходжу зі спальні, дістаю ноутбук та дивлюся розклад літаків. Прямих рейсів немає, лише з пересадками через Чехію чи Францію. Не роздумуючи, купую квиток на найближчий літак.

У квартиру хтось дзвонить.

Виникає шалена думка: а раптом Ксюша помилилася і Ася нікуди не відлетіла? І зараз прийшла до мене поговорити.

Відчиняю двері та бачу Даню.

— А ти чого приперся? — грубо питаю, розлютившись на себе за безглуздий ірраціональний спалах надії. Це що, заразне почуття? Передається повітряно-крапельним шляхом? Всі навколо тільки й роблять, що мають безглузді надії.

— Хочу перевірити, як поживає мій улюблений брат.

— Не спився, якщо тебе це цікавить.

Даня хмуриться і заходить у квартиру. Відразу ж відчуває запах спирту, що доноситься із сусідньої кімнати. Крокує у спальню, розглядає чудову картину: уламки скла, розкидані речі, зім'яте ліжко та попільничка з десятком викурених цигарок. У вітальні Даня бачить ноутбук із відкритою картою Італії.

— Ти збираєшся повернути Асю? — брат відразу ж розуміє мій стан.

— Так.

— Невже до тебе щось дійшло?

Я мовчки киваю, повертаюся до ноуту та бронюю місце на автобус до Кортіни д'Ампеццо.

— Але якого дідька ти не полетів із нею вчора? — спантеличено питає Даня.

— Не був готовий. Думав, що їй буде краще без мене. Я й зараз так думаю. Знаєш, коли я чув фразу: "Тільки втративши, ми починаємо цінувати, тільки спізнившись — вчимося поспішати". Вона здавалася мені пафосною і безглуздою. Раніше. Але Ася полетіла, і я раптом зрозумів, що кохаю її.

Чорт, ну чому я не можу випити хоча б один ковток віскі?

Даня ошелешено дивиться на мене, а потім підходить і обіймає, плескає по спині.

— У тебе все вийде. Вона вибачить, якщо кохає.

 Через вісім годин я виходжу з аеропорту Венеції та зупиняюся у найближчому готелі. Величезний мінус Європи — ночами тут не їздять автобуси, доводиться чекати на перший рейс до Кортіни д’Ампеццо.

О сьомій ранку я знаходжу готель і звертаюся до адміністратора з проханням видати мені ключі від номера. Він перевіряє щось у комп'ютері, а потім усміхається та простягає мені карту для входу в апартаменти. Молодець, Ася, вказала і мої контактні дані під час бронювання двомісного номера.

Я піднімаюся на четвертий поверх і гальмую біля дверей. Ніякої заготовленої промови, навіть уявлення не маю, що говоритиму. Не впевнений, що Ася прийме мене назад, але я готовий по крихтах відновлювати її довіру, чекати її вибачення місяцями, аби у фіналі ми залишилися разом.

Або вона забуде мене і зустріне когось іншого, але я повинен бути на мільйон відсотків впевнений у тому, що вона щаслива.

Відкриваю номер ключем-картою і відразу ж занурююсь у напівтемряву. Штори на вікнах задернуті, на стільці висить верхній одяг, на підлозі валяється розкритий рюкзак. Тихо роззуваюсь і проходжу далі: крісло всипане футболками, порожня пляшка пива стоїть у кутку.

Я бачу ліжко і сплячу Асю під тонкою ковдрою. Вона лежить у позі ембріона, волосся скуйовджене, вії тремтять. Не хочу її будити. Сідаю в крісло і намагаюсь привести думки до ладу.

Через хвилину Ася повертається на інший бік, схлипує уві сні і розплющує очі. У їхній синяві суцільний туман, вона часто моргає, тре лице руками — і різко схоплюється.

Ковдра падає на підлогу, Ася у простій білій майці та чорних стрінгах піднімається з ліжка і швидко підбігає до мене. Торкається обличчя, проводить кінчиками пальців по моїх губах, шумно втягує повітря і швидко трясе головою. Знову торкається мене, стискає плечі, і я накриваю її долоні своїми руками. Вона тихо скрикує і кам'яніє.

— Ти справжній? — запитує надламаним голосом.

— Так.

Намагаюся дотягнутись до неї, обійняти, але Ася з силою відштовхує мене та відскакує на кілька кроків. Яскрава синява її очей покривається кіркою льоду, у погляді визріває порожнеча та роздратування.