Твій на місяць - Анастасія Соловйова

О п'ятій годині я закриваю інстаграм і обертаюся до нервуючої Каті. Сусідки поїхали додому, у кімнаті ми залишилися самі. Пора їй дізнатися правду.

— Ну, що ти готова? — окидаю поглядом її бліде обличчя, червоні очі та тремтячі губи. Який же несправедливий цей світ! Чому Катя має страждати через дії колишнього?

— Так, — киває вона нерішуче. — Я для надійності кілька тестів купила. Почекай мене пару хвилин.

Вона йде в туалет, у якому хоча б у п'ятницю немає студентів з цигарками в руках. Катя швидко повертається, кладе на стіл тест і стривожено дивиться на мене.

— Треба почекати дві-чотири хвилини. Тільки я навряд чи наважусь подивитися. Ти допоможеш? — голос у Каті тремтить, і я наближаюся до неї і міцно обіймаю.

— Невдовзі все закінчиться. Невідомість — це найгірше, що може статися.

— Це точно, — зітхає вона. — Які в тебе плани на вихідні? Говори про щось, перекричи мої погані думки.

— Ох, я так протупила днями, — коротко розповідаю про те, як побачила незнайомку в квартирі Романа і зробила поспішні висновки. — Але все зміниться на вихідних. Я вирішила йти до кінця.

— Ну й ситуація, — спантеличено хитає головою Катя.

Я швидко наближаюся до столу і дивлюся на тест. Серце гуркотить від хвилювання навіть у мене, боюся уявити, що зараз відчуває Катя.

— Негативний! — кричу на всю кімнату.

Катя волає, сміється крізь сльози і з радощами обіймає мене. Декілька хвилин триває ейфорія, під час якої я забуваю про власні проблеми. Катя дістає з холодильника напівпорожню пляшку білого вина, наливає його в склянку та залпом випиває.

— Тепер можна все, — регоче вона, падаючи на ліжко. — Ох, Асю, ти навіть не уявляєш, як мені зараз добре.

— Можу тільки здогадуватись.

Мені час збиратися. Поки кидаю речі в рюкзак, Катя згадує мою недавню розповідь.

— То до якого кінця ти вирішила йти? — цікавиться вона. — Спитаєш Романа, чи відчуває він щось до тебе? Чи є у вас майбутнє?

— Ох, Катю, я говорила про більш примітивні речі. Про кінець, — я корчу багатозначну міну і підморгую розгубленій подрузі.

— Секс? — доходить до неї.

— Можливо. Думаю про це вже тиждень і не бачу жодних перешкод. Ми хочемо один одного, то чого даремно гаяти час?

— Але як же без стосунків? — Катя наливає собі ще вина.

— Для сексу не обов'язково перебувати у стосунках, я це чудово розумію. Якщо влаштую Роману допит, він одразу закриється в собі. Наші тіла розкажуть про почуття куди більше і відвертіше.

— Але ж це так складно: спати з людиною, в майбутньому з якою ти не впевнена.

— Наче хтось із оточуючих упевнений у своїх стосунках на сто відсотків, — я зітхаю, вимовляючи гіркі слова. — Загадувати не хочу, може, нічого між нами не станеться. Після моєї вчорашньої втечі я поки не знаю, як поводитиме себе Роман.

— Асю, — Катя мнеться, відводить очі, але все ж таки вимовляє: — Ти ж розумієш, що тобі буде боляче, коли все закінчиться? Страшно, самотньо і боляче… Вибач, мені складно це говорити, але за останній тиждень ти стала моїм другом, а друзям я не брешу.

— Я розумію всі ризики. Але жити хочу тут і зараз. Дякую, я ціную правду, будь-яку, навіть найжорстокішу.

Рівно о шостій я прощаюся з Катею та вибігаю на вулицю. Відразу помічаю знайому машину та застрибую на переднє сидіння.

— Привіт, — мій голос звучить жалібно, коли я зазираю в обличчя Романа.

— Радий тебе бачити, — він нахиляється до мене і цілує в губи, через що всі страхи зникають у тумані зимового вечора.

— І як, тобі до вподоби такий відпочинок у вихідні? Там же є більярд, боулінг, критий басейн, лазня, соляні кімнати, ігрова зона, інтерактивні квести та ще купа всього, — починаю тараторити, як тільки ми виїжджаємо з міста.

— Я читав брошуру, — усміхається Роман. — Не буду кривити душею: перераховані тобою розваги мене не дуже приваблюють, але спробувати варто. Я ж не знав, що мені сподобаються стрибки на батуті або кімната люті.

— Ось бачиш, ти не відмовляєшся одразу від нових вражень — чи це не прогрес? Я все ж таки отримаю перемогу в нашій суперечці!

— Не сумніваюся в цьому.

Я широко посміхаюся, почувши теплі нотки у голосі Романа. З ним щось сталося за цю добу. З чого раптом така привітність і добра посмішка на губах?

За півгодини ми під'їжджаємо до заміського комплексу. Ввічливий адміністратор видає нам два ключі від кімнат і проводжає до милого цегляного будинку. Я залітаю в номер, оглядаюся на всі боки: величезне ліжко, плазмовий телевізор на стіні, шафа, маленький диван у кутку і ванна з душем і біде. Поки Роман вивчає свою кімнату, я розкладаю речі, потім одягаю чорний купальник, а зверху – блакитну сорочку та джинси.

Голову пронизує здогад — я помічаю міні-бар, відчиняю дверцята і бачу всередині пиво, пару пляшок вина, кока-колу, мінеральну воду та чіпси. Чорт, не тут. Оглядаю ящики комода — вуаля, в заміському комплексі турбуються про безпеку гостей. Усередині я бачу сіру коробку презервативів. Здається, тепер мене нічого не стримує від ризикованого кроку.