Твій на місяць - Анастасія Соловйова

— Ротом? — він скептично посміхається, але в Романових очах я помічаю ледь помітну теплоту.

— Та як завгодно, можна й руками, — недбало відмахуюсь я. — Отже, підніміть голову вгору, вдивіться в цей сніжний рій, втягніть морозне повітря і закрийте очі. Жодної зайвої думки, віддайтеся повністю дотику і нюху, вслухайтеся, як шелестить сніг, як протяжно виє вітер. Давайте, не соромтеся, я за вами спостерігаю.

Боюся, що він зараз засміється, кине саркастичну фразочку і повернеться до ресторану, де на нас чекають знайомі. Тоді я зрозумію, що жодної загадки в Романі немає і йому чужі прості радощі життя. 

Слова закінчилися, мій голос стих, а наші погляди переплелися. Я запам'ятовую колір його очей, який змінюється під тьмяним освітленням ліхтаря, заворожено спостерігаю за зіницями, що розширюються. Щось трансформується між нами, ніби повітря важчає, обплітає в'язкими щупальцями наше дивне єднання.

І тут Роман по-хлоп'ячому відкрито посміхається мені, закидає голову і заплющує очі. Його обличчя ніби розгладжується, втрачає показну суворість і отруйність, і я гублюся від тепла, що раптом виникає у грудях. Роман настільки гарний зараз, що я дуже хочу до нього доторкнутися, але не смію порушити цей чарівний момент.